Розуміння суспільства в якості специфічного соціального організму, котре сполучає індивідуальні та колективні начала природи цього «організму», дозволяє осмислювати суспільство як взаємну єдність та зумовленість індивідуального та колективного, так і наявність чіткої залежності міри розвитку особистості від рівня розвитку суспільства, а також залежності розвитку суспільства від розвитку особистості. Саме у цьому контексті захист державою (також суспільством) інтересів кожного військовослужбовця є процесом, в якому відбувається також й захист законних інтересів суспільства (між тим, вказане не перешкоджає задоволенню потреби у захисті інтересів суспільства від тих осіб, котрі порушують діючі у суспільстві правила поведінки). Це важливо усвідомити у контексті можливого виникнення та подальшого просування ідеї про те, що захист соціальних прав військовослужбовців начебто може загрожувати обороноздатності держави під час війни (як у контексті збільшення бюджетних видатків на забезпечення соціальних прав військовослужбовців, а також у контексті того, що соціальні права нібито можуть послабити боєздатність Збройних сил України).
Отже, зазначимо, що захист соціальних прав військовослужбовців – це діяльність держави та суспільства, яке має очевидне соціально-правове значення (адже насамперед стосується забезпечення соціальної безпеки військовослужбовців), а відтак, має бути забезпечена (щонайперше на нормативно-правовому та інституційному рівні) не лише відповідними ефективними формами, але й способами захисту соціальних прав. Так, на підставі аналізу чинного законодавства України та актуальної наукової літератури [див., напр.: 1-4] можемо дійти висновку, що в Україні наразі існує комплекс способів захисту соціальних прав, видова структура яких охоплює множину прийомів та процедур, що здійснюються повноважним суб’єктом у межах певної форми захисту соціальних прав військовослужбовців. Серед таких способів захисту можемо назвати наступні основні з них:
1. Визнання соціального права та його обсягу, а також констатація темпоральних обставин виникнення цього суб’єктивного права та обставин його порушення. Насамперед слід зазначити, що визнання соціального права військовослужбовця є ключовим способом захисту соціальних прав таких службовців, яке застосовується і в юрисдикційних, і в неюрисдикційних формах захисту соціальних прав. Вагомість цього способу захисту можемо пояснити такими аргументами: по-перше, вимога визнання соціального права (об’єктивована у позовній заяві, скарзі, заяві, зверненні та ін.) є процедурними чи процесуальними діями, спрямованими на відновлення належного рівня соціальної безпеки військовослужбовців шляхом констатації певного права конкретного військовослужбовця, а також визначення суб’єктів і обставин, які обумовили порушення такого права. По-друге, вимога визнання соціального права є невід’ємним елементом інших способів захисту соціального права військовослужбовців, адже визнання противоправних дій в якості таких, зобов’язання припинити протиправні дії та ін. – це логічний наслідок встановлення того, що в дійсності має місце (або ж відсутнє) суб’єктивне право, котре було порушено. Іншими словами, визнання соціального права – це, з одного боку, самостійний спосіб захисту соціальних прав військовослужбовців, а з іншого боку – невід’ємний елемент інших способів захисту соціальних прав вказаного кола осіб.
2. Припинення дій, якими вчиняється порушення соціальних прав військовослужбовців. Цей спосіб захисту може застосовуватись як у юрисдикційних, так і в неюрисдикційних формах захисту соціальних прав військовослужбовців, а також повинен міститись у вимогах (в позовній заяві, скарзі та ін.), які доцільно заявляти у першу чергу. Вказану обставину пояснимо наступним: чим раніше відбудеться припинення дій (дії рішення), якими порушується суб’єктивне соціальне право військовослужбовця, тим раніше буде відновлено належний рівень його соціальної безпеки, а також, тим меншою буде завдана шкода військовослужбовцю (членам його сім’ї), обороноздатності держави та правопорядку в цілому (також, тим меншими будуть витрати держави на компенсування шкоди). При цьому, оскільки способи захисту соціальних прав є тісно пов’язаними між собою, вони можуть (задля більш ефективного досягнення мети правозахисту) застосовуватись у поєднанні із іншими способами захисту соціальних прав військовослужбовця (приміром, разом із способом захисту, який виявляється у компенсуванні завданої шкоди).
Крім того, слід наголосити, що припинення дій, якими вчиняється порушення соціальних прав військовослужбовців, є способом захисту, що застосовується у випадках вчинення тривалих правопорушень, тобто, протиправних дій (бездіяльності, дії рішення чи рішень), які заперечують, звужують суб’єктивне соціальне право військовослужбовця, систематично послаблюючи рівень соціальної безпеки такого службовця, посилюючи його соціальну уразливість. Тобто, в цьому контексті йдеться про систематичне (регулярне) вчинення протиправних дій (бездіяльності, дії рішень), що порушує певне суб’єктивне соціальне право (наприклад, право на відпочинок, право на оздоровлення, право на перерахунок грошового забезпечення тощо).
3. Відновлення належних умов набуття та подальшої реалізації військовослужбовцем його соціальних прав, що були порушені (нівельовані). Відновлення належних умов реалізації соціального права, а відповідно – відновлення порушеного суб’єктивного соціального права теоретично може застосовуватися й в юрисдикційних, й в позаюрисдикційних формах захисту соціальних прав військовослужбовців, проте насправді (принаймні на сьогоднішньому етапі гарантування правозахисної діяльності суб’єктів громадянського суспільства) дієвим чином виражається в рамках реалізації правозахисної та соціальної функцій держави (хоча й в цьому аспекті існують специфічні проблеми, пов’язані з недостатніми гарантіями виконання законних вимог Омбудсмана та його представників, а також тим, що по сьогодні держава не завжди виконує судові рішення про захист соціальних прав військовослужбовців). Важливо підкреслити, що значимість цього способу виражається у низці обставин. По-перше, цей спосіб захисту прав передбачає реальні дії (дієвість) щодо відновлення соціальної безпеки військовослужбовця. По-друге, відновлення порушеного права є ключовою засадничою ідеєю (принципом) захисту соціальних прав людини у цілому. Це пояснюється тим, що лише визнання державою та суспільством самого суб’єктивного права та обставин порушення цього права (також засудження порушення, притягнення порушника до юридичної відповідальності) є недостатнім для того, щоб військовослужбовець, суб’єктивні соціальні права якого були порушені, знову повернувся в русло соціально безпечного буття. Тобто, відновлення належних умов набуття та подальшої реалізації військовослужбовцем його соціальних прав, що були порушені (нівельовані) – це інструмент об’єктивації мети соціального права та виконання завдань забезпечення соціальної безпеки військовослужбовців. У зв’язку із цим, означений спосіб захисту прав має вкрай важливе значення для захисту соціальних прав військовослужбовців, будучи очевидною необхідністю, обов’язковістю, ігнорування чого нівелює сам процес правозахисної діяльності та ставить під сумнів соціальну безпеку військовослужбовця (членів його сім’ї), а національну безпеку – під значні кадрові ризики. По-третє, розглядуваний спосіб захисту соціальних прав військовослужбовців є важливою метою захисту соціальних прав у державі, поряд із запобіганням, відслідковуванням, а також усуненням порушень правопорядку в соціальній сфері. При цьому важливо підкреслити, що цей спосіб не зводиться лише до відновлення порушених соціальних прав, а виражається саме у відновленні положення військовослужбовця (включаючи і права), яке існувало до порушення соціального права. Таке становище відновлюється за таких умов: відповідне становище було в дійсності, воно узгоджувалось із вимогами принципу законності та з принципами соціального права, а також – воно було змінене у протиправний спосіб.
Отже, узагальнюючи викладене, доходимо думки, що способи захисту соціальних прав (їх видова структура не вичерпується тими, які були нами виокремлені в цій науковій розвідці) є практично значимим інструментарієм не лише правозахисту, але й відновлення належного рівня соціальної безпеки військовослужбовця, адже дозволяють забезпечити соціально безпечне буття військовослужбовця (також членів його сім’ї), яке опинилось під загрозами в результаті порушення його соціальних прав. У зв’язку із цим, вбачається потреба в тому, щоби ці способи захисту соціальних прав набули належного нормативно-правового забезпечення, а саме були детально регламентовані в спеціальному законодавчому акті про забезпечення соціальної безпеки військовослужбовців.
Література:
1. Бринцев О.В. Визнання права як спосіб захисту права. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2002. № 2. С. 81-83.
2. Гетьманцева Н.Д., Козуб І.Г. Засіб, спосіб і форма захисту трудових прав. Адвокат. 2009. № 11. С. 37-42.
3. Мидель А.М. Підходи до розуміння способів захисту трудових прав в контексті окремих концепцій суб’єктивного права. Правові новели. 2022. № 16. С. 23-28. doi:10.32847/ln. 2022.16.03.
4. Френдій Н.А. Визнання права як спосіб його захисту: теоретичний аспект та проблеми правозастосування. Форум права. 2015. № 2. С. 163-168.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
