З кожним роком зловживання процесуальними правами учасниками цивільного судочинства стає все більш актуальною темою. Якість, справедливість та ефективність судочинства напряму залежить не лише від процедури розгляду справи, але й від усіх учасників судового процесу. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Далі - Конвенція) надає кожній особі право на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Конвенції жодне з її положень не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних у цій Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено [3] Позитивним зобов’язанням держави згідно з п.1 ст.6 є запобігання зловживання правом. Цивільно процесуальний кодекс України серед основних засад цивільного судочинства визначає і неприпустимість зловживання процесуальними правами [10]. Дана проблема є однією з основних причин порушення процесуальних строків розгляду цивільних справ.
На сьогоднішній день у правовій доктрині відсутня чітка дефініція «зловживання правом», проте оскільки тема є надзвичайно актуальною, багато науковців обґрунтовують власні визначення, а Верховний суд у рішеннях висловлює свої правові позиції. Поняття зловживання процесуальними правами учасниками цивільного процесу вимагає ретельного розгляду з урахуванням думок вчених і висновків Верховного суду. Критичний аналіз поглядів експертів і судової практики з цього питання, дозволить нам сформулювати чітке та обґрунтоване визначення цього явища в контексті цивільного процесу. Розглядаючи це питання Колесников Б. надає таке визначення зловживанню процесуальними правами учасниками цивільного судочинства, як певні дії однієї зі сторін спору, що спрямовані на затягування строків розгляду справи, на спричинення додаткових необов’язкових, виходячи з матеріалів справи, витрат сторони, на вчинення стороною позасудових дій, які фактично свідчать про визнання позовних вимог, та/або інших дій, що передбачені законом та/або є такими, що на розсуд суду мають на меті створення перешкод здійсненню належного судочинства у конкретному спорі, тим самим перешкоджаючи доступу сторони до правосуддя та реалізації права на справедливий суд [2, с. 25]. Петренко В. С. у своїй роботі розкриває поняття зловживання процесуальними правами як дії або бездіяльність учасників процесуальних правовідносин, які спрямовані на реалізацію належних їм процесуальних прав з метою заподіяти майнову або нематеріальну шкоду іншим учасникам процесу, або як діяльність, спрямовану на реалізацію належній такій особі прав всупереч закону» [4, с. 267].
Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18 зробив висновок, що зловживання процесуальними правами – це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах [7]
Враховуючи погляди вчених та судову практику з цього питання, можна визначити, що зловживання процесуальними правами учасниками цивільного процесу – це умисні, протиправні дії або бездіяльність учасників цивільного процесу(або їхніх представників), що не мають на меті якісне та справедливе вирішення цивільного спору чи забезпечення свого порушеного права, які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, проте спрямовані на недобросовісну реалізацію субʼєктивних цивільно процесуальних прав, що надаються учасникам для захисту їхніх інтересів, проте здійснюється з корисливих або особистих мотивів, з метою перешкодити якісному розгляду цивільної справи у суді та порушує права інших учасників процесу, а тому є підставою для застосування судом процесуальних санкцій.
Частиною 2 статті 44 ЦПК України передбачено п’ять видів зловживань процесуальними правами [10]. Аналізуючи викладені у цій статті види стає зрозумілим, що цей перелік є досить обмеженим та потребує доповнення та значного розширення. Верховний Суд у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 761/14952/21 також наголошує, що перераховані у ЦПК дії, що визнаються як зловживання учасниками своїми процесуальними правами не є вичерпним, суд при встановлені наявності чи відсутності такого зловживання може визначити також і інші дії або ж бездіяльність, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення цього питання виноситься на розсуд суду[6]. В більшості випадків законодавчо встановлений перелік не охоплює всі можливі ситуації, коли і якими діями сторони можуть зловживати своїми правами у процесі. Визначення цього питання виключно на розсуд суду без жодних чітких критеріїв, створює ситуацію, коли кожен суддя може мати власне розуміння та тлумачення цього поняття, що може призводити до різних судових практик і неоднакового застосування закону.
Розгляд питання про зловживання процесуальними правами є важливим аспектом правосуддя, особливо коли мова йде про ситуації, що випереджають чітко встановлені норми Цивільного процесуального кодексу. Аналіз прикладів рішень Верховного суду дозволить краще розібратися, що саме суди відносять до таких неправомірних дій сторін у судовому процесі.
У справі № 199/6713/14-ц ВС вказує, що вживання учасником ненормативної лексики у скарзі є зловживанням його процесуальним правом та несумлінним виконанням обов’язку керуватися принципами цивільного судочинства [5]. Таким чином скаржник порушує один з основних принципів цивільного судочинства, поваги до честі та гідності учасника процесу перед судом, тож потурання таким діям призвело б до порушення встановлених у законодавстві норм. Така позиція Верховного Суду сприяє забезпеченню ефективного та гідного судового процесу та поваги до суду. У справі № 2-49-2005 заявник неодноразово подавав аналогічні заяви про роз`яснення рішення суду, Верховний суд визнав такі дії зловживанням процесуальними правами, оскільки зазначене питання вже було вирішено судом по суті та ухвалою, тобто заявник намагався продовжувати розгляд справи, який по суті завершився та у позапроцесуальний спосіб намагався вплинути на результати розгляду справи та постановлене остаточне судове рішення [9]. У Постанові від 17.11.2021 р. у справі № 311/3431/18 вказано, що судом було 4 рази призначено судову молекулярно-генетичну експертизу на яку відповідач жодного разу не з’явився, щоб надати біологічні матеріали для встановлення факту батьківства. Протягом усього часу відповідач намагався обґрунтувати свою неявку до експертної установи різними причинами, що визнаються цивільно процесуальним законодавством поважними, проте враховуючи строк протягом якого призначалися експертизи, обізнаність відповідача про те, що суд призначив експертизу та систематичність таких дій, Верховний Суд визнав такі діяння зловживанням своїми процесуальними правами [8]. Ця справа є досить важливою з точки зору питання щодо зловживання учасниками процесуальними правами, адже хоча відповідач і пояснював свою неявку, однак, враховуючи кількість призначених експертиз і часові рамки, суд визнав такі дії такими, що суперечать законодавству.
Аналіз зловживання процесуальними правами в контексті рішень Верховного суду підкреслює важливість встановлення меж та стандартів при визначені, чи було у цьому конкретному випадку зловживання процесуальними правами. С. Бичкова вважає, що суд має встановлювати у кожному конкретному випадку те, чи добросовісно учасники цивільного процесу здійснюють свої процесуальні права. Межа між добросовісним використанням своїх цивільних процесуальних прав і зловживання ними є доволі умовною, і для виявлення факту зловживання правом однієї лише внутрішньої впевненості судді недостатньо, потрібні конкретні докази, що підтвердять відповідний факт [1, с. 89]. У своїх рішеннях Верховний суд встановлює стандарти та критерії для визначення дій, що слід відносити до зловживань процесуальними правами. Ці стандарти базуються на об'єктивних критеріях, таких як цілеспрямованість дій, відповідність процесуальним нормам, інтереси справедливості та ефективності судового процесу.
Зловживання процесуальними правами є серйозною проблемою та є загрозою справедливості та ефективності цивільного процесу. Такі протиправні дії учасників призводять до затягування судового розгляду, збільшення судових витрат та порушення прав сторін у справі. Аналізуючи вищевикладене причиною великої кількості випадків зловживань процесуальними правами учасниками цивільного судочинства є недостатня законодавча врегульованість цього питання. Законодавство не містить чіткої, єдиної дефініції, а перелік дій, які ЦПК відносить до зловживання правами учасниками цивільного процесу є не вичерпним та порівняно з судовою практикою є досить обмежений. Тож для покращення ефективності судового процесу та запобіганню вчиненню учасником дій, що суперечать принципам цивільного процесу необхідним є внесення змін до законодавства з метою уточнення дефініції зловживання процесуальними правами, а також на основі судової практики та позицій Верховного суду, визначення об’єктивних та чітких критеріїв, для визначення, які дії або ж бездіяльність можуть вважатися зловживанням процесуальними правами. У деяких випадках межа між дозволеним використанням процесуальних прав і зловживанням може бути дуже неочевидною, що ускладнює визначення таких ситуацій.
Література:
1. Бичкова С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: монографія. Київ : Атіка. 2011.
2. Колесников Б. Зловживання цивільними процесуальними правами: новела цивільного процесу. Підприємництво, господарство і право. № 7, 2018. С. 22–27. URL: http://www.pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/7/5.pdf
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 01.06.2010 р. № 995_004 URL: – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 3
4. Петренко В. С. Зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві. Young Scientist. 2016. № 6. С. 264–269. URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/6/66.pdf
5. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 199/6713/14-ц від 13 березня 2019 року. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80854817.
6. Постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 761/14952/21 (провадження № 61-10578св22) URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111251023
7. Постанова Верховного Суду України від 03.06.2020 р. у справі № 318/89/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89675396
8. Постанова Верховного Суду України від 17.11.2021 р. у справі № 311/3431/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101211419.
9. Постанова Верховного Суду України від 30.05.2022 р. у справі № 2-49-2005. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104583074
10. Цивільний процесуальний кодекс України : Кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV : станом на 27 квіт. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text
____________________
Науковий керівник: Якимчук Світлана Олексіївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова, м. Хмельницький, адвокат
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
