Сучасне суспільство характеризується стрімкими змінами в соціально-економічному, культурному, і технологічному аспектах, які неминуче позначаються на правовому регулюванні майнових відносин у сім'ї. Одними з найактуальніших майнових відносин між батьками та дітьми в Україні є аліментні правовідносини. Зростання безробіття, інфляція та зниження реальних доходів, суттєво впливають на спроможність батьків виконувати свої фінансові зобов'язання перед дітьми.
Сімейний кодекс України (СК України) закріплює обов'язок батьків щодо утримання дітей. Відповідно до статті 180 цього Кодексу, батьки зобов'язані надавати матеріальну підтримку своїм дітям до досягнення ними повноліття, тобто до 18 років. Більш того, стаття 199 СК України зобов’язує батька/мати надавати аліменти дитині до закінчення навчання, але не більше, ніж до 23 років, якщо дитина продовжує навчання після 18 років [1].
На нашу думку, проблемним є той факт, що чинне законодавство не містить обмежень а ні щодо освітньо-кваліфікаційного рівня (кваліфікований робітник, бакалавр чи магістр), форми навчання (заочна чи денна), а також сімейного стану такої дитини (перебуває у шлюбі чи ні). Основними критеріями для вирішення судом питання про стягнення таких аліментів є те, що стягувач потребує такого утримання, а боржник – має можливість їх надавати.
Така позиція закріплена безпосередньо в п.20 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (надалі – Постанова Пленуму ВСУ), а також в постановах Верховного Суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 та від 20.05.2020 року у справі № 635/1139/17 [2].
Окрему категорію становлять аліменти на дитину з інвалідністю. Такі платежі надаються до моменту зняття інвалідності або навіть довічно, залежно від обставин. Існують також положення, що дозволяють забезпечити додаткові витрати на дитину у разі виникнення особливих обставин. Відповідно до статті 185 Сімейного кодексу України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення [1].
Оскільки аліменти, що стягуються на дитину, є власністю дитини та одним із гарантованих законом джерел її існування, актуальним є питання про види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Постановою Кабінету Міністрів від 26 лютого 1993 року № 146 (із змінами внесеними постановою КМ України від 11 листопада 2022 року №1263 «Про внесення зміни до пункту 8 переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб») затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (Перелік). Він передбачає, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і роботою за сумісництвом.
Разом з тим, в Переліку не вказано такі виплати, як вихідна допомога при звільненні, компенсація за невикористану відпустку, допомога на лікування та інші подібні виплати [3].
В Україні детально регламентований механізм встановлення розміру аліментів на дитину, який базується на прожитковому мінімумі для дітей різних вікових категорій. Частина 2 статті 182 Сімейного кодексу України встановлює мінімальний гарантований розмір аліментів на рівні не нижче 50% прожиткового мінімуму, який станом на 01.01.2024 р. становить 1281,5 грн для дітей до 6 років і 1598 грн для дітей від 6 до 18 років [4].
Варто звернути увагу, що максимально допустимий для стягнення розмір аліментів встановлений в законодавством лише при стягненні їх на підставі судового наказу, а саме: 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (ст.161 ЦПК України) [5], що на сьогодні становить для дітей віком до 6 років – 25 630 грн, а для дітей віком від 6 до 18 років – 31 960 грн.
Конвенція Організації Об`єднаних Націй про права дитини визначає, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України [6].
Тому, на нашу думку, обмеження щодо встановлення максимального розміру аліментів на дитину суперечить положенням як національних, так і міжнародних нормативно-правових актів та будь-яким логічним розрахункам. Дитина за період свого життя неодноразово хворіє, потребує елементарних речей – нового одягу кожного сезону, додаткових занять та гуртків для її інтелектуального розвитку, окрім того не варто також і забувати про психологічний розвиток дитини.
Доцільно погодитися із висновками Хмельницького апеляційного суду по справі №676/2582/23. В постанові по даній справі, суд відмовив у позовних вимогах чоловіку щодо зменшення розміру аліментів на дитину, у звʼязку з перевищенням їх максимального розміру. Зокрема, колишній чоловік звернувся з позов про зменшення розміру аліментів на свою дитину від першого шлюбу у звʼязку зі значним збільшенням його доходів.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що він створив нову сім`ю, проживає в орендованій квартирі та має на утриманні батька з інвалідністю. Також потребу зменшити розмір обґрунтував тим, що законом встановлено прожитковий мінімум для дитини і цього, на його думку, цілком достатньо для забезпечення потреб і розвитку дитини. Однак він не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження погіршення свого майнового стану і неспроможності сплачувати встановлений законом розмір аліментів, навпаки його доходи збільшились.
Тому рішенням суду як першої, так і другої інстанції, керуючись нормами Сімейного кодексу України, Цивільно-процесуального кодексу України, а також положеннями Конвенції ООН про права дитини, в позові було відмовлено, оскільки батьки зобовʼязані забезпечити в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини. Крім того, суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обидва з батьків для розвитку дитини. У справі такий тягар здебільшого лягає лише на матір [7].
Рекомендований розмір аліментів може досягати повного прожиткового мінімуму, залежно від фінансової спроможності батьків. Для дітей, віком від 18 до 23 років, які продовжують навчання, розмір аліментів встановлено на рівні 3028 грн [4]. Мінімальний та рекомендований розміри аліментів, встановлені з урахуванням прожиткового мінімуму для дітей різного віку, слугують гарантією того, що матеріальні потреби дітей будуть задоволені відповідно до економічних можливостей їхніх батьків. Процедури добровільного та примусового визначення аліментів забезпечують гнучкість та ефективність виконання батьківських обов'язків.
Батьки зобов’язані піклуватись про своїх дітей та забезпечувати умови для її всебічного розвитку, а у випадку коли батько живе окремо і не приділяє дитині відповідної уваги – аліменти мають призначатись з урахуванням усіх факторів: потреби дитини, можливості та фінансове забезпечення батьків, тощо.
Сучасна правова доктрина містить досить багато досліджень, присвячених аналізу аліментних зобов’язань батьків щодо дітей. Так, Н.В. Турчин переконаний, що в сімейному праві аліментні зобов'язання становлять важливе правовідношення, яке забезпечує утримання одних членів сім’ї іншими. Особливо це стосується аліментів – цільових грошових утримань, які батько виплачує для задоволення потреб дитини. Це підкреслює не тільки обов'язок батька як платника аліментів, але й право дитини на отримання цих коштів, а також необхідність їх використання виключно на потреби дитини. Таке розуміння аліментних відносин відображає соціальну функцію сімейного права – забезпечувати фінансову підтримку та захист найбільш вразливих членів сім'ї [8].
Порядок виплати аліментів може бути добровільним або примусовим. У добровільному порядку батько або мати може самостійно перераховувати кошти або подати заяву про відрахування відповідної суми зі своїх доходів. У примусовому порядку розмір аліментів може бути визначений судом в розмірі частини доходу: ¼ для однієї дитини, ⅓ для двох дітей, і ½ для трьох дітей
Крім стандартних аліментів, батьки також зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, пов'язаних з особливими обставинами, такими як розвиток талантів, лікування, або інші потреби. Розмір такої участі у випадку спору визначається судом, враховуючи конкретні обставини та фінансове становище батьків.
Актуальним на сьогодні є правове регулювання механізмів міжнародного правового співробітництва у сфері стягнення аліментів, коли один з батьків проживає за кордоном. Погоджуємося із думкою Л. Я. Свистун про те, що це вимагає як двосторонніх угод між державами, так і вдосконалення національного законодавства з метою забезпечення дотримання батьківських обов'язків і захисту прав дитини на отримання аліментів, незалежно від місцеперебування платника [9].
Таким чином, можна прийти до висновку, що правове регулювання аліментних правовідносин батьків і дітей в Україні передбачає комплексне врахування різноманітних аспектів життєдіяльності та потреб дітей, забезпечуючи їх захист і підтримку на державному рівні. Гнучкість та адаптивність законодавства у сфері аліментних зобов’язань батьків і дітей є ключовим для відображення сучасних сімейних цінностей та моделей і має забезпечувати захист інтересів дітей і стабільність у сімейних відносинах.
Література:
1. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. № 2947-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1020
2. Стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання URL: https://www.hsa.org.ua/blog/styagnennya-alimentiv-na-povnolitnih-ditej-yaki-prodovzhuyut-navchannya
3. Зміни до видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на період воєнного стану: роз’яснення Мін’юсту від 30.01.2023р. URL: https://www.zarplata.co.ua/?p=11102
4. Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-20#Text
5. Цивільно-процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1618-15
6. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2402-14
7. Судова практика. Чоловік просив зменшити розмір аліментів на дитину, бо у нього значно зросли доходи: рішення апеляційного суду. URL: https://court.gov.ua/press/news/1513785/
8. Турчин Н. В. Захист майнових прав дитини в Україні. 2020.
9. Свистун, Л. Я. Правове регулювання стягнення аліментів на дітей. 2023. 90-92 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
