У сучасній теорії філософії права є незаперечним, що першим правом людини є право на життя та здоров'я, а всі інші правові цінності в умовах конкуренції прав людини в цьому випадку вторинні [1, c. 257]. Відповідно до положень Конституції України здоров'я людини є найбільшою соціальною цінністю для держави [2]. Преамбула Всесвітньої декларації прав людини зазначає, що “зневажання” правами людини призводить до найтяжчих зловживань [3]. В наші дні, як ніколи з це питання зберігає всю свою актуальність.
З різних аспектів проблемам правового захисту громадян України в умовах наближення країни до європейських стандартів, кваліфікованого захисту прав людини, приділяють увагу як зарубіжні сучасники серед яких - Ніко Ланге, Маттіас Гартвіг так і наші співвітчизники - Віктор Кривенко, Микола Козюбра, Микола Савенко, Анатолій Селіванов. Нідерланди, Німеччина, Люксембург, Бельгія, Франція, Італія ще у 1967 перейнялися питаннями, що стосуються права на охорону здоров'я [4]. У рамках тезового викладу, ми спробуємо окреслити принцип права людини на охорону здоров'я закріплений в чинному КУпАП.
У міжнародно-правових актах і науковій літературі на позначення поняття «здоров'я» вживаються різні терміносполучення - "право на здоров'я" і "право на охорону здоров'я", що супроводжуються різними дефініціями, зокрема: право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я (ч. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини [5]); право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я (ч. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [6]); право на охорону здоров'я (п. "е" ч. 4 ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації [7]); право на охорону здоров'я (ст. 11 Європейської соціальної хартії [8]); право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров'я (ч. 1 ст. 24 Конвенції про права дитини [9]); право на охорону власного здоров'я тією мірою, якою це дозволяють засоби профілактики, що існують, й лікування хвороб, людина повинна мати можливість досягти найвищого для себе рівня здоров'я (п. 1.6. ч. 1 Декларації про політику у сфері забезпечення прав пацієнта у Європі [10]). У цьому питанні ми поділяємо думку І.Я. Сенюти, що трактує поняття „здоров’я” як максимально досяжний та оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, який є необхідним для забезпечення біологічного існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління та „охорона здоров’я” як систему засобів, що спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму, які зобов'язані здійснювати органи державної влади й органи місцевого самоврядування, громадські організації, а також людина та населення як в інтересах кожної фізичної особи, так і суспільства в цілому [11].
Нормами адміністративного права регулюються відносини, що виникають у сфері визнання, охорони і захисту прав людини і громадянина у сфері охорони здоров’я, а також окремих медичних закладів, відносини щодо ліцензування, акредитації та контролю за діяльністю щодо надання медичної допомоги, здійснення приватної медичної практики, виготовлення і застосування лікарських засобів, наркотичних речовин та прекурсорів, визначення окремих видів лікування, зокрема обов’язкового та примусового, також широке коло інших. У Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року з внесеними змінами та доповненнями до теперішнього часу принцип пріоритету права людини на охорону здоров'я особливо відображається у Главі V де передбачена відповідальність за такі правопорушення що посягають на здоров'я населення як [12]:
• Стаття 42. Порушення санітарно – гігієнічних і санітарно – протиепідемічних правил і норм;
• Стаття 42¹. Виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації;
• Стаття 42². Заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції;
• Стаття 42³. Виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами ;
• Стаття 44. Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах;
• Стаття 44¹. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження ;
• Стаття 45. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу ;
• Стаття 45¹. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) компонентів і препаратів ;
• Стаття 46. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою ;
• Стаття 46¹. Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення ;
• Стаття 46². Порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством).
В КУпАП закріплений ширший перелік норм які передбачають відповідальність за порушення в галузі охорони здоров'я населення, таку позицію без сумніву можна назвати прогресивною. Наприклад, Особлива частина Кодексу про адміністративні правопорушення Латвії до цього часу не містить норм які б хоч якось були пов’язані з донорством, відсутні вони і у Кодексі Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення. Незважаючи на вживання терміну „здоров’я населення” у назвах двох розділів кодексу про адміністративні правопорушення Республіки Білорусь, аналогічна норма там також відсутня. Не знаходить свого місця потрібна норма і в кодексі Російської Федерації про адміністративні правопорушення [13]. Це не єдиний приклад того, що в Україні, а зокрема в адміністративному законодавстві, цей принцип має державний характер охорони здоров'я. Новелою в КУпАП є і норма, що встановлює відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством).
Основними принципами охорони здоров'я в Україні що покладені в основу адміністративного законодавства повинні бути: 1) визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; 2) дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; 3) гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; 4) рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; 5) відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; 6) орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;
З огляду на викладене можна зазначити, що закріпленню принципу права людини на охорону здоров'я в чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення приділяється велика увага з боку законодавця. Гарантії реалізації основних громадянських, соціально-економічних і культурних прав, які стосуються здоров'я, є визначальною умовою стабільного існування правової держави в її демократичній формі.
Література:
1. Бачинін В. А., Журавський В. С., Панов М. І. Філософія права: Словник. — К: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003.
2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
3.http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1092436482
4.Основы права Европейского Союза: схемы и комментарии: Учеб. Пособие. Под ред. Проф. С.Ю. Кашкина. М.: ИНФА-М, 2002.137 с.
5.Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качурен-ко. — 2-ге вид. — К.: Юрінформ. 1992. — С. 22.
6.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. — 2-ге вид. — К.: Юрінформ, 1992. — С. 29.
7.Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. — 2-ге вид. — К.: Юрінформ, 1992. — С. 79.
8.Европейская социальная хартия: Справочник; Пер. с фр. — М.: Международ-ные отношения, 2000. — С. 171—173.
9.Конвенція про права дитини від 1989 року // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. — 2-ге вид. — К.: Юрінформ, 1992. — С. 133—134.
10.Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта у Європі від 1994 р. // Права людини в системі взаємовідносин "лікар — пацієнт" у відкритому суспільстві. [Серія "Бібліотека сімейного лікаря"]. — К.: Медицина України. 2000. — Вип. 1. — С. 87.
11.Право людини на охорону здоров'я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження). Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / І.Я. Сенюта; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2006. — 16 с. — укp
12.Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар /Р.А.Калюжний, А.Т.Комзюк,О.О. Погрібний та ін.;-К.:Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008.-781с.
13. http://base.zakon.kz/dok/lawyer/?uid=379D5AF7-CF2-4D69-A48-933DF 09.02.2008
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
