Практично кожен з нас, незалежно від того, є він робітником, службовцем, науковцем чи підприємцем, змушений періодично спілкуватися з владою. Іноді це потрібно для розв'язання наших власних проблем, або ж влада перевіряє, наскільки ми законослухняні, тощо. Однак таке спілкування з владою рідко буває приємним. Звичною практикою стали тяганина, відсутність інформації, закритість влади, упередженість, безвідповідальність і т. ін. Однією з причин такого становища, поряд із суб'єктивними факторами, можна назвати відсутність належної правової бази, і насамперед, законодавчого регулювання порядку діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у відносинах з громадянами [1, с.5].
Особливу актуальність та гостроту у контексті сьогодення проблема, що розглядається нами, має відповідно до законодавчого урегулювання взаємовідносин між громадянином та суб’єктом владних повноважень, останній з яких з метою захисту особи та її прав від протиправних посягань нерідко змушений діяти методами, що прямо чи частково обмежують ці ж самі права.
Базуючись на нормах Кодекса поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку [2], прийнятого Резолюцією №34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р., інших міжнародно-правових актів, постанов, інструкцій, що регламентують діяльність суб’єктів владних повноважень у загальних сферах людської життєдіяльності, вкрай важливим на теперішньому етапі є врегулювання на законодавчому рівні взаємовідносин між владними суб’єктами та особою таким чином, щоб був досягнутий необхідний баланс як між правами та обов’язками громадянина, так і обов’язками та правами владної особи.
Ми підтримуємо думку Б.П.Кондрашова, відповідно того, що законність повинна базуватись перш за все на законодавчих актах як основних джерелах права [3, с.273, 275]. На жаль, як ми вже зазначали у попередньому розділі, на даний час можна констатувати той факт, що у частині нормативної регламентації провадження у справах про адміністративні правопорушення значну роль відіграють норми інструкцій та ділові традиції, що часто призводить до значної кількості помилок та зайвої плутанини..
Існує безліч випадків, коли владні суб’єкти потрапляють у ситуацію, коли з причини недостатнього правового регулювання застосування засобів забезпечення провадження у справах виникає необхідність робити вибір між законністю та доцільністю дій. У той же час у законі неможливо передбачити усі варіанти дій, тому посадовець повинен при реалізації норми максимально враховувати конкретні обставини, час, місце та умови, особливість ситуації, що склалась, в тому числі у екстремальних умовах особливо.
Владний суб’єкт, який скоїв незаконні дії, може бути притягнутий до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності. Шкода, заподіяна незаконною дією чи бездіяльністю зазначеного суб’єкта, належить відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством.
Таким чином, на підставі розглянутого вважається за доцільне зробити наступні висновки:
- Аналізуючи адміністративні правовідносини громадянина і суб’єкта владних повноважень та враховуючи, що їх зміст містить комплекс взаємних прав та обов’язків (правам та обов’язкам громадянина кореспондуються обов’язки та права владної особи та навпаки), вкрай необхідним на даний час є якнайшвидше урегулювання розглядуваних взаємовідносин таким чином, щоб був досягнутий необхідний баланс між правами та обов’язками громадянина і обов’язками та правами владного суб’єкта.
- Характер взаємовідносин між суб’єктами владних повноважень та громадянами являє собою один із найважливіших індикаторів соціально-політичного стану в країні, так як в очах населення владні особи, з одного боку, уособлюють порядок, встановлений законом, а з іншого – є найбільш «осяжним» інструментом влади; практична діяльність органів (посадових осіб) демонструє відношення влади до закону. Зниження рівня моральної культури у суспільстві за останні роки відобразилось на діяльності владних органів (наприклад, недобросовісне, формальне відношення до своїх посадових обов’язків тощо).
- Необхідним є вжиття кардинальних заходів з коригування стереотипу, що панує на даний час у сприйнятті владних осіб громадянами, а також проведення різних заходів з формування суспільної свідомості по відношенню до владних органів взагалі та їх посадових осіб зокрема.
Розглянуті проблеми не є вичерпними. Складність та багатогранність цих взаємовідносин можуть бути предметом подальшого їх дослідження в інтересах вдосконалення взаємних прав та обов’язків громадянина та суб’єктів владних повноважень.
Література:
1. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимощук.-К.: Факт, 2003.-496 с.
2. Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН "Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку" від 17.12.1979 р. Організація об'єднаних націй (ООН).
3. Кондрашов Б.П. Общественная безопасность и административно-правовые средства ее обеспечения: Дис. …д-ра юрид. наук. – М., 1998.
e-mail: pavsv@ukr.net |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
