Вступ. Наукове цитування є однією з найдавніших та найпоширеніших форм наукової творчості. Наразі воно особливо багатоаспектно застосовується у вітчизняному правопізнанні. Це у значній мірі пов’язано, на нашу думку, з тим, що в Україні продовжує залишатися домінуючим позитивістський тип праворозуміння, який, як правило, ототожнює поняття права з поняттям законодавства, що має одним із своїх неминучих наслідків поширене явище цитування останнього. Але тільки цим цитування не вичерпується у правознавстві. Наразі воно набуло значно більшого застосування також у зв’язку з переходом вітчизняної юридичної науки від світоглядного і методологічного монізму до світоглядного та методологічного плюралізму, внаслідок чого з’явилася реальна потреба ідентично представляти й оцінювати наукові підходи, положення, оцінки та висновки різних авторів і навіть різних наукових шкіл як зі спорідненої, так і з різної наукової проблематики. Щоб правильно користуватися цитуванням, необхідно знати його правову природу та правовий режим.
Метою наукового дослідження є формулювання правового поняття та розкриття правової природи наукового цитування відповідно до законодавства України.
Виклад основних результатів дослідження вважаємо за необхідне розпочати зі з’ясування уже наявних тлумачень поняття цитата та їх аналізу. Зокрема, в семантиці сучасної української мови термін цитата пояснюється як: «Точний, дослівний уривок з якого-небудь тексту» [1, с. 1586], без зазначення будь-яких якісних характеристик цього феномену.
Доктринальних тлумачень терміну цитата є незрівнянно більше. Оскільки переважна частина їх однотипні , обмежимося чи не найновішим із цих пояснень. Так, С. О. Глотов у спеціальному підрозділі «Окремі випадки вільного використання твору» науково-практичного коментаря до ст. 443 «Використання твору з дозволу суб’єкта авторського права» ЦК України наголошує: «Цитування є вільним використанням твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення» [2, с. 194]. При цьому він зазначає, що цитування є найбільш значущим з усіх можливих обмеженням авторського права та що воно виступає свого роду фундаментом для інших обмежень цього права.
Принцип свободи цитування на сучасному етапі розвитку людської цивілізації було закладено ще Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів, до якої відповідно до Закону України №189/85-ВР від 31. 05.1995 р. приєдналася й Україна [3]. Згідно зі ст. 10 (1) цієї Конвенції може вільно цитуватися твір, що правомірно став доступним для широкого загалу, але за обов’язкових умов «дотримання добрих звичаїв» та «в обсязі, який корелює з метою відповідного наукового дослідження» [4].
В якості легітимного інструменту визначення правомірності обмеження авторського права, в тім числі й у формі цитування, в ч. 2 ст. 9 Бернської конвенції закріплено так званий триступеневий тест, відповідно до якого, по-перше, обмеження авторських прав можуть бути зведені лише до особливих випадків (одним з них є цитування), по-друге, вони не повинні перешкоджати нормальному використанню твору і, по-третє, не мають обмежувати в необґрунтований спосіб законних інтересів автора [4]. Як зазначають зарубіжні дослідники авторського права, поява трьохступеневого тесту зіграла істотну позитивну роль в адаптації законодавства розвинутих держав Заходу про авторське право до викликів інформаційного суспільства [5; 6], передусім обмежила свободу держав у цій сфері.
Україна уже здійснює безпосередні практичні кроки щодо вступу у Європейський Союз, тому потрібно знати хоча б в цілому особливості правового регулювання наукового цитування в ЄС. Про нього як феномен йдеться у п. 34 преамбули Директиви 2001/29/ЄС, а саме наголошується, що «державам-членам необхідно надати можливість передбачати певні винятки або обмеження [з авторського права. – П. П.], зокрема, щодо освітніх та наукових цілей» [7]. А у п. d. ч.3 ст. 5 «Винятки та обмеження» цієї ж Директиви нормотворець розширив перелік легітимних випадків для правомірного цитування та відніс до них «цитування для таких цілей, як критика або рецензія за умови, що вони стосуються твору або іншого об’єкта, до якого уже було правовірно надано доступ публіці, та, якщо це можливо, із зазначенням джерела, у тому числі імені автора, якщо їх використання відповідає добросовісній практиці, а також в межах, необхідних для конкретної мети» [7].
Принципово важливе уточнення для належного застосування вищезазначеного положення навів Суд Справедливості Євросоюзу в його рішенні у справі С-476/17. Він, зокрема, зазначив, що п. d. ч.3 ст. 5 Директиви 2001/29/ЄС належить розуміти в такий спосіб, що термін цитування, про який йдеться у ньому, не поширюється на випадки, в яких неможливо ідентифікувати твір, зазначений у відповідній цитаті [8].
В Цивільному кодексі України (далі – ЦК) термін "цитування" або будь-які інші однокореневі з ним терміни навіть не згадуються. Його ст. 443 лише визначає загальний правовий режим використання твору з дозволу суб’єкта авторського права. Це право, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 424 ЦК, є виключним правом такого суб’єкта [9]. Водночас у ч. 2 цієї ж статті законодавець зазначив, що законом можуть бути встановлені «винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав» [9]. Тобто, це положення де-факто містить у собі триступеневий тест, про який йшлося вище.
Правомірні винятки та обмеження з майнових прав інтелектуальної власності передбачені спеціальним Законом України «Про авторське право і суміжні права». Зокрема, у п. 64 ст. 1 «Визначення термінів» цього Закону вітчизняний законодавець дав нормативне визначення цитування: «цитата, - йдеться у ньому, – фрагмент (уривок) з правомірно оприлюдненого твору, … який використовується з обов’язковим посиланням на його автора та/або виконавця, … джерело цитування, іншою особою з метою зробити зрозумілішими власні твердження або для посилання на вираження іншої особи в незмінному… вигляді, або в перекладі такого фрагмента (уривка)» [10].
У п.2 ст. 22 «Загальні випадки вільного використання творів» цього ж Закону йдеться про наступне: «Без дозволу суб’єкта авторського права і безоплатно, але із зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: 1) використання цитат, включаючи їх переклад з інших мов, з правомірно опублікованих творів…, якщо це зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору…, до якого цитати включаються, із семантичним та/або графічним виділенням меж цитати» [10]. Наприкінці зазначимо, що наявна вітчизняна судова практика у сфері захисту авторського права і суміжних прав не внесла істотних інновацій щодо правових аспектів наукового цитування [11].
Висновки. Науковим цитуванням є вільне (без дозволу суб’єкта авторського права) безоплатне використання твору, до якого уже правомірно надано публічний доступ, із зазначенням імені його автора та джерела запозичення. Воно є легітимним обмеженням авторського майнового права, яке концептуально повинно відповідати триступеневому тесту Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів літературних і художніх творів, а де-юре – Закону України «Про авторське право та суміжні права».
Література:
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов) / Уклад. і головн. ред. В. Т. Бусел. Київ: ВТФ «Перун», 2005.
2. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4.: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС, 2023.
3. Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року). Закон України 31 травня 1995 року №189/85-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/189/95-%D0%B2%D1%80#Text
4. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький Акт від 24 липня 1971 року змінений 2 жовтня 1979 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#Text
5. Senftleben M. Copyright, Limitations and the Three-Step Test. The Hague: Kluwer, 2004. P. 43-98.
6. Ricketson S. International Conventions and Treaties, in: L. Baulch, M. Green et M. Wyburn (ed) / Journées d’Etude de l’ALAI – Les Frontières du droit d’auteur : ses limites et exceptions, Actes du Congres de l’ALAI, 1998. P. 10.
7. J. Oliver, Copyright in the WTO: The Panel Decision on the Three-Step Test. Columbia Journal of Law and the Arts, 2002. Vol. 25, n. 2/3.
8. M. Clement-Fontaine, in: Les grands arrets des la propriete intellectuelle (under the dir. of M. Vivant), Paris, Dalloz, 2004.
9. Про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві. Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/29/ЄС від 22 травня 2001 року № 2001/29/ЄС. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_005-01#Text
10. CJEU. Pelham GmbH, Moses Pelham, Martin Haas v. Ralf Hutter, Florian Schneider-Esleben (Case C-476/17, ECLI:EU:C:2019:624).
11. Цивільний кодекс України. Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
12. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text
13. Про застосування судами норм законодавства про захист авторського права і суміжних прав. Постанова Пленуму ВСУ від 04.06.2010 р. №5. Вісник Верховного Суду України. 2010. №6. С. 4-8.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
