Анотація. Розкрито деякі проблемні аспекти впровадження в Україні медіації та запропоновано можливі шляхи подолання відповідних проблем, з огляду на напрацювання вітчизняних вчених-адміністративістів та юристів-практиків. Метою статті є огляд й переосмислення сформованих у доктрині права проблемних питань впровадження медіації в Україні, що сприятиме повноцінному впровадженню цього інституту в Україні.
Ключові слова: медіація, запровадження медіації, публічно-правові спори, судочинство, процесуальне право.
Summary. Some problematic aspects of the implementation of mediation in Ukraine are revealed and possible ways to overcome the relevant problems are proposed, taking into account the work of domestic administrative scientists and legal practitioners. The purpose of the article is to review and rethink the problematic issues of the implementation of mediation in Ukraine formed in the legal doctrine, which will contribute to the full implementation of this institution in Ukraine.
Keywords: mediation, introduction of mediation, public legal disputes, judicial proceedings, procedural law.
Вступ. Аналізуючи сучасну ситуацію із запровадженням в Україні медіації, досліджено наявні в юридичній літературі публікації протягом 2020-2023 років, в яких звертається увага на наявність низки проблем, що починаючи із кінця 2021 року виникли на шляху реалізації відповідних норм з питань запровадження медіаційних процедур в Україні. З огляду на зазначене, варто здійснити аналіз чинної нормативно-правової бази країн ЄС та позицій провідних вчених в цій галузі.
Виклад основної частини. Згідно з поглядами європейського права (як приклад їх нормативного втілення є Директива 2008/52/ЄC Європейського парламенту та Ради від 21 травня 2008 р. «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах»), медіація існує як структурований процес, за допомогою щонайменше двох сторін спору, які намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для його вирішення за підтримки медіатора. Як констатує Олександр Кацьора, медіація – це альтернативний спосіб розв’язання правових спорів (як досудового, так і позасудового), яким забезпечується врахування інтересів учасників конфлікту із заощадженням їхніх ресурсів, зокрема, часу та коштів, а також ресурсів суб’єктів, які залучаються до розгляду справи [3, с. 24].
Бондарчук Н. та Мошківська Н. наголошують, що такий спосіб є ефективним внаслідок залучення третьої сторони (медіатора), яка зацікавлена в тому, щоб учасники спору вирішили його максимально вигідно для обох сторін [2, с. 12].
Аналізуючи вітчизняний нормативний масив, що з’явився внаслідок набрання чинності у 2021 році Закону України «Про медіацію» [1], можливо погодитися із позицією, відповідно до якої головним питанням оптимального запровадження медіації є можливість її застосування як до початку розгляду спору судом, так і в межах такого розгляду.
Водночас висловлені у доктрині права (ще до набрання чинності Закону України «Про медіацію») сподівання на те, що врегульований законом процес медіації забезпечить швидке вирішення цивільних, господарських, сімейних, трудових та адміністративних спорів без залучення бюджетних коштів, а також забезпечить зменшення навантаження судів [2, с. 12], слід розцінювати як занадто оптимістичні, що пояснюється сучасними проблемами на шляху практичного запровадження процедури медіації в Україні, а також недоліками прийнятого у 2021 році Закону України «Про медіацію».
Так, недоліком Закону України «Про медіацію» Костянтин Косяченко вважає те, що в ньому не визначено модель медіації, а саме: чи пропонується вона публічною чи приватною. Із цього приводу констатується, що відповідно до іноземного досвіду, у більшості випадків використовується приватний характер медіації (з урахуванням прямої зацікавленості медіатора у розв’язанні конфлікту), проте немає принципових перешкод для того, щоб медіація здійснювалася як державними, так і приватними суб’єктами: головною вимогою до них буде необхідність додержання ними положень законодавства та їхньої реєстрації в реєстрі медіаторів України [4, с. 95].
Олександр Кацьора зазначає, що до чинників стримування розвитку медіації варто додати низький рівень обізнаності громадян щодо можливості вирішення конфліктів саме за допомогою цього способу [3, с. 22].
На сьогоднішній день невелика кількість громадян України знає про набрання чинності Закону України «Про медіацію» та переваги застосування медіації. Більшість не знає про порядок проведення медіації, статус медіатора, права та обов’язки сторін медіації, принципи медіації. Саме підвищення обізнаності населення щодо перспектив застосування процедури медіації дасть змогу залучити якомога більше громадян до медіації, і розвантажить судову систему України (показники надходження та розгляду справ і матеріалів адміністративними судами у 2021-2023 роках відображено на гістограмах 1 і 2) [6, с. 3, 19; 7, с. 3, 17].
Гістограма 1
Гістограма 2
Невирішеним також є питання, якій концепції слід надати практичну перевагу: концепції судової медіації, коли остання є помітним компонентом судової процедури, або концепції, за якою медіація як основа діяльності груп медіаторів має бути автономним (самостійним) способом розв’язання суперечок правового характеру і, за прикладом третейського судочинства, має функціонувати паралельно із судовим процесом (в ідеалі – передувати йому) [4, с. 95].
Слід розраховувати на те, що медіація як феномен вітчизняного правового буття одержить нові можливості для розвитку за підсумками підвищення уваги з боку адвокатів до цієї процедури. Дослідниками підкреслюється, що для останніх це може відкрити (тим більше за умови існування в країні адвокатської монополії) нові можливості професійної діяльності, оскільки оволодіння адвокатом ще й навичками медіатора підвищує рівень професійної майстерності правника, відкриває новий напрям (супровід клієнта у процедурі медіації) у професійній діяльності адвоката [5, с. 26].
Висновки. Аналізуючи процес запровадження в Україні такого процесуально-правового інституту як медіація варто наголосити, що цей процес ускладнюється передусім недоліками Закону України «Про медіацію» (якщо абстрагуватися від проблем більш широкого характеру, на кшталт того, що феномен медіації не завжди узгоджується із такими рисами національного менталітету, як намагання вирішувати правові проблеми силою, тим більш за умов війни).
Для подолання вищезазначених проблем варто:
- визначитися з моделлю медіації: чи пропонується в Україні публічна або приватна модель медіації (або є можливим поєднання обох варіантів), з подальшою необхідністю прийняття відповідних нормативно-правових актів;
- забезпечити більш широку участь адвокатського корпусу у справах, пов’язаних з процедурою медіації;
- забезпечити більш істотне ознайомлення громадян з процедурою медіації як альтернативного способу розв’язання публічно-правових спорів (як досудового, так і позасудового), яким забезпечується врахування інтересів учасників конфлікту із заощадженням їхніх ресурсів, часу та коштів, а також ресурсів суб’єктів, які залучаються до розгляду справи.
Література:
1. Про медіацію: Закон України від 16.11.2021 № 1875-ІХ. Відомості Верховної Ради України. 2022. № 7. Ст. 51.
2. Бондарчук Н., Мошківська Н. Сучасні тенденції впровадження медіації в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 6. С. 11-15.
3. Кацьора О. Проблеми та стан розвитку медіації в Україні. Науково-теоретичний альманах Грані. 2021. Том 24. № 7-8. С. 21-25.
4. Косяченко К.Е. Проблемні аспекти впровадження та проведення медіації в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 3. С. 94-96.
5. Матвєєва Л.Г., Балтаджи П.М. Медіація в Україні: проблеми транзитивного періоду. Південноукраїнський правничий часопис. 2020. № 3. С. 23-28.
6. Аналіз стану здійснення правосуддя адміністративними судами у 2022 році Верховний Суд. Київ. 2023. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/ Analiz_KAS_2022.pdf (дата звернення: 04.10.2024).
7. Аналіз стану здійснення правосуддя адміністративними судами у 2023 році Верховний Суд. Київ. 2024. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/ Analiz_KAS_2023.pdf
____________________
Науковий керівник: Задирака Наталія Юріївна, докторка юридичних наук, професорка, професорка кафедри адміністративного права та процесу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
