Корупція супроводжує людське суспільство протягом усього періоду його існування. Історично корупція мала локальний або національний характер і лише на початку 20 століття набула нових форм і масштабів. Сьогодні корупція є глобальною проблемою, і її вирішення знаходиться в центрі уваги світової спільноти. Це впливає на інтереси та добробут більшості держав світу, адже жодна держава не може вважати себе застрахованою від корупційних злочинів.
Проблема корупції обговорюється в Організації Об'єднаних Націй вже понад два десятиліття. Це питання спочатку було предметом обговорення на Конгресі ООН із запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, на якому ООН порушила питання розробки кодексу поведінки для співробітників правоохоронних органів держав-членів. Відтоді ООН розробила та ухвалила численні резолюції, документи, провела низку досліджень, організувала багато зустрічей та заходів, пов’язаних з корупцією та іншими питаннями, зокрема під егідою Економічної та соціальної ради та її допоміжних органів, таких як Управління ООН з питань боротьби з наркотиками та злочинністю та Програма розвитку ООН.
Можна виділити кілька етапів формування міжнародного правового механізму боротьби з корупцією. На першому етапі (50-60-ті роки ХХ століття) міжнародні організації, насамперед ООН, почали приділяти серйозну увагу необхідності боротьби з хабарництвом державних службовців у сфері міжнародних комерційних та фінансових операцій. У цей час боротьба з корупцією стала одним із пріоритетних напрямів державної політики таких країн, як Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Корея, Сінгапур, США, Франція та Японія.
Другий етап умовно можна назвати етапом національного правового регулювання боротьби з міжнародною корупцією, що припадає на 70-ті роки ХХ століття. У цей період в ООН робляться спроби розробити правове визначення корупції та підготувати міжнародну угоду для боротьби з незаконними платежами та іншими видами корупційних практик. Саме тоді виникла ідея криміналізувати такі дії в національному законодавстві держав-членів ООН.
На цьому етапі не було ухвалено жодного міжнародного правового акта конвенційного характеру щодо корупції. Корупцію переважно розглядали як внутрішню проблему, а не міжнародну. Хоча національне законодавство більшості країн містило заборони на певні корупційні практики, не було законів, що забороняли хабарництво іноземних державних службовців [1, р. 228]. Єдиним винятком стало ухвалення у 1977 році Закону США про боротьбу з корупцією (Foreign Corrupt Practices Act) [2]. Він був спрямований на запобігання підкупу іноземних посадовців американськими компаніями та громадянами. Прийняття цього закону відіграло важливу роль у формуванні міжнародного антикорупційного механізму.
Закон передбачає як антикорупційні положення, так і норми щодо ведення бухгалтерії та збереження інформації. Він передбачає кримінальну відповідальність за хабарництво іноземних посадовців, політичних партій та кандидатів на політичні посади американськими компаніями чи громадянами [3, р. 8].
Третій етап (1980-2003) – це період інтернаціоналізації антикорупційних норм, коли активізувалася робота в рамках міжнародних організацій. Зусилля ООН увінчалися ухваленням Декларації ООН про боротьбу з корупцією та хабарництвом у міжнародних комерційних операціях [4]. Важливими подіями цього періоду також стали падіння Берлінської стіни та розпад СРСР, що зробило суспільства більш відкритими і призвело до зростання рівня корупції в країнах Центральної та Східної Європи.
З середини 1990-х років міжнародна спільнота визнала корупцію глобальною проблемою, і було прийнято низку міжнародних договорів та правових актів (зокрема Конвенцію ООН проти корупції 2003 року). Ці договори мали на меті створити правову основу для боротьби з корупцією та гармонізувати міжнародний правовий режим боротьби з нею.
Четвертий етап, який почався у 2003 році, характеризується універсалізацією антикорупційних норм. Першим універсальним міжнародним договором у цій сфері стала Конвенція ООН проти корупції. На цьому етапі також важливу роль починають відігравати міжнародні неурядові організації та громадянське суспільство, які активно долучаються до процесу формування глобальної стратегії боротьби з корупцією.
Варто зазначити, що на цьому етапі формування міжнародного антикорупційного механізму окремим фактором, який спонукає міжнародну спільноту до боротьби з корупцією, є негативне ставлення широкої громадськості до цього явища та активна позиція громадянського суспільства у цьому процесі. Саме на цьому етапі міжнародні неурядові організації починають відігравати значну роль у формуванні глобальної стратегії боротьби з корупцією.
Крім того, сучасний етап характеризується тим, що міжнародна торгівля значною мірою перебуває під контролем транснаціональних корпорацій, що призвело до ситуацій, коли хабарництво стало ефективним інструментом для отримання несправедливих конкурентних переваг. Тому зусилля світової спільноти спрямовані на вирівнювання цієї ситуації.
Література:
1. Lashbrooke E. C. The Foreign Corrupt Practices Act of 1977: A Unilateral Solution to an International Problem. Cornell International Law Journal. 1979. № 12. P. 227-243.
2. US Code, Title 15 – Commerce and Trade. URL: http://www.law.cornell.edu/uscode/usc_sup_01_15.html (дата звернення: 08.10.2024 р.).
3. Deming S. H. The Foreign Corrupt Practices Act and the New International Norms. International Practitioner’s Deskbook Series. Chicago: Section of International Law and Practice, American Bar Association. 2005. 801 p.
4. United Nations Declaration against Corruption and Bribery in International Commercial Transactions: UN General Assembly Resolution A/RES/51/191 of 16 December 1996. URL: http://www.un.org/documents/ga/res/51/a51r191.htm (дата звернення: 08.10.2024 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
