Вступ. Принцип верховенства права є складною динамічною системою, яка постійно розвивається. Впродовж історичного розвитку людства та правової науки чимало дослідників пізнавали цю систему за допомогою якісно відмінних між собою евристичних інструментів. Логічним наслідком цих процесів є виділення ними різних за вмістом переліків елементів цієї системи. До прикладу відомий англійський вчений-конституціоналіст А. В. Дайсі, який вперше обґрунтував доктрину принципу верховенства права, виокремив три взаємопов’язані її елементи [1]. С. П. Головатий виділяє аж п’ятнадцять таких елементів цієї системи [2]. Натомість Т. Бінгем, аналізуючи принцип верховенства права, дійшов висновку, що він містить вісім ключових елементів [3]. 25-26 березня 2011 року на 86-ому пленарному засіданні Венеціанської комісії усіма її членами консенсусно схвалено Доповідь про правовладдя, у якій у мегапринципі верховенства права виділено шість ключових елементів, саме які і будуть взяті за основу у цьому дослідженні [4].
Метою дослідження є з'ясування системоутворючого елементу мегапринципу верховенства права.
Методологічною основою дослідження стали антропосоціокультурний підхід, загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму та системний.
Виклад основних результатів дослідження. Системний підхід до аналізу будь-якої системи вимагає передусім з’ясування її мети. У контексті мегапринципу верховенства права такою метою є законність. Саме тому саме законність ставлять на першу місце у переліку ключових елементів усі вищезгадані дослідники.
Венеціанська комісія тлумачить принцип законності як неухильне дотримання правових норм. Цей обов'язок поширюється як на фізичних, так і на юридичних осіб, але в першу чергу стосується органів державної влади. Вони повинні мати відповідні дозволи для виконання своїх функцій та діяти виключно в межах своїх повноважень. Законність розглядається через призму заборони притягнення особи до відповідальності, якщо з її боку не було порушення зправових норм (nulla poena sine lege), а також забезпечення дотримання правових норм під час здійснення державного примусу. Комісія підкреслює, що поняття «право» тлумачиться в контексті національного законодавства, проте в умовах глобалізації та розвитку міжнародного права його слід розширювати до міжнародного рівня, де принцип законності реалізується через принцип pacta sunt servanda [4].
Другим ключовим елементом мегапринципу верховенства права є правова визначеність. На думку Комісії принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Текст закону повинен відповідати наступним вимогам: бути доступним, передбачуваним, чітким та точним. Крім того, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata – остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження та виконувалось [4].
Третім ключовим елементом мегапринципу верховенства права є заборона свавілля. Комісія зазначає, що у сучасних суспільства дискреційні повноваження є необхідним інструментом для здійснення усього діапазону владних функцій, такі повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Якщо повноваження здійснюються таким чином, то це створює можливості для ухвалення несправедливих та необґрунтованих рішень, які є несумісними із принципом верховенства права [4].
Четвертий ключовий елемент мегапринципу верховенства права – доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами. Кожному має бути надано право на оскарження дій та рішень органів державної влади, якщо вони порушують права або інтереси особи. Заборона такого оскарження є порушенням верховенства права. Судочинство повинно здійснюватись незалежно та безсторонньо, а судові слухання бути справедливими та відкритими. Остаточне рішення у справі має бути ухвалено впродовж розумного строку [4].
П’ятим ключовим елементом мегапринципу верховенства права є дотримання прав людини. Цей елемент передбачає, що права людини, які закріплені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, явно виражено та обумовлено пов’язані із мегапринципом верховенства права, а тому неодмінно повинні дотримуватися [4].
Шостий ключовий елемент мегапринципу верховенства права – заборона дискримінації та рівність перед законом. Заборона дискримінації передбачає, що закони забороняють необґрунтовану різницю в підходах до фізичних осіб або груп. Усі особи мають право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою, включаючи расу, стать, мову, релігію, політичні переконання, національне походження, власність, народження чи інший статус. Рівність перед законом означає, що всі особи підпорядковані тим самим законам, і жодна особа чи група не має жодних юридичних привілеїв.
Серед усіх ключових елементів мегапринципу верховенства права саме законність є системоутворюючим елементом, оскільки атрибутивно повʼязана з принципом верховенства парламенту. А. В. Дайсі зазначав, що під верховенством парламенту слід розуміти право парламенту приймати й скасовувати будь-який закон, натомість, що жодна особа чи орган не є, відповідно до законодавства Англії, такими, що мають право відкласти чи скасувати законодавство парламенту. Тобто, із цього визначення можемо виділити дві засади, на яких базується принцип верховенства парламенту: по-перше, це законодавчі повноваження з приводу прийняття, зміни чи скасування закону, по-друге, виключний імунітет у законодавчій сфері щодо будь-якої особи чи органу (таке положення розкривається в тому, що парламент має монополію на скасування чи зміну законів).
На думку А. В. Дайсі верховенство парламенту сприяє верховенству права, оскільки сувора законність, яка пронизує правові державні інститути, висуває потребу в здійсненні парламентом верховенства, чим підсилює його. Парламент, хоч і є суверенним, але на відміну від монарха, який є правителем, ніколи не має можливості використовувати свої повноваження як засоби втручання у правильний хід правового життя. Парламент ставиться несхвально і з підозрою до всіх випадків звільнення посадовців від звичайної відповідальності як громадян чи звичайних суддів, а також піклується про захист незалежності суддів.
З іншого боку, верховенство права обумовлює необхідність здійснення парламентського верховенства, оскільки «суворість права постійно стоїть на перешкоді діям виконавчої влади», і «уряд може відступити від суворих, але невблаганних приписів права, тільки отримавши від Парламенту дозвіл на здійснення дискреційних повноважень», «чого – відповідно до права, що діє в країні, – не може бути надано королівській владі» [1]. Тобто, навіть коли виконавча влада й отримує такий дозвіл, то саме той факт, що «більшість свавільних повноважень англійської виконавчої влади має завжди здійснюватись на основі акта Парламенту», ставить уряд під нагляд судів навіть тоді, коли він володіє найширшими повноваженнями.
А. В. Дайсі дійшов до висновку, що верховенство парламенту сприяє верховенству права, а верховенство права, яке діє в країні, так само спричиняє прояв парламентського верховенства, як і веде до того, щоб воно здійснювалося у дусі законності.
Висновок. Таким чином, принцип законності стоїть на першому місці в переліку ключових складників мегапринципу верховенства права, оскільки є його системоутворючим елементом. Законність атрибутивно повʼязана з принципом верховенства парламенту, який, в свою чергу посилює, мегапринцип верховенства права. Натомість верховенство права спричиняє прояви парламентського верховенства в державі та забезпечує його здійснення із чітким дотриманням принципу законності як ключового системоутворюючого елемента мегапринципу верховенства права.
Список використаних джерел:
1. A. V. Dicey. Introduction to the Study of the Law of the Constitution, ed. Roger E. Michener (Indianapolis: Liberty Fund 1982).
2. Головатий С. П. Верховенство права: у 3 кн. Кн. 1: Верховенство права: від ідеї до доктрини. Київ, 2006. 624 с.
3. Tom Bingham, The Rule of Law (2010). 213 р.
4. Про верховенство права: Доповідь, схвалена Венеціанською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) Режим доступу: http://www.venice.coe.int/WebForms/documents/?pdf=CDL-AD(2011)003rev-e (дата звернення: 07.10.2024 р.).
____________________
Науковий керівник: Пацурківський Петро Станіславовович, доктор юридичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
