Не дивлячись на потужну допомогу США та Європи, багато територій України так і залишаються під владою Російської Федерації. Весь цей час, скрізь чуємо слово «колаборація». Для більшості, цей термін є цілком однозначним та зрозумілим. Але ми вважаємо за потрібне розглянути й іншу сторону цього явища та заглибитись у можливі його причини, що на нашу думку є сьогодні актуальним, як ніколи.
Перш за все треба сказати, що всі форми колабораційної діяльності, згідно чинного законодавства, караються кримінальним покаранням, що за своєю природою є найбільш обмежувальним видом відповідальності. При чому, мається на увазі позбавлення волі на значні терміни, а також конфіскація майна. Наприклад: якщо громадянин працює в закладі освіти, створеному окупаційною владою, він підлягає позбавленню волі на строк до трьох років; або ж якщо громадянин добровільно зайняв посаду в судових чи правоохоронних органах, що були створенні на окупованих територіях – він матиме покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, а на додачу, буде позбавлений права обіймати певні посади протягом від десяти до п’ятнадцяти років [1]. З однієї сторони, все досить справедливо, якби не одне «але».
По-перше такий підхід ми вважаємо таким, що не відповідає ст. 19 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права [2]. Наприклад в контексті того, що кожна людина має право на вільне вираження своєї думки незалежно від державних кордонів. Тому карати людей, які в Мережі заперечують війну, відбираючи право займатись певною діяльністю протягом скажімо 13 років, здається не зовсім гуманним.
По-друге, чому ніде не враховується той факт, що люди на окупованих територіях також мають якось існувати: харчуватись, забезпечувати себе та свої сім’ї усім необхідним? Адже по суті, на той час, коли вони знаходяться в центрі конфлікту, ніякої допомоги можна не чекати, на жаль. Дивно, адже сучасна міжнародна спільнота робить, за їх словами, все можливе і не можливе, аби відгородити звичайних цивільних людей від воєнних дій. Проте, як бачимо, їм це не зовсім вдається. Так, будь яка діяльність на окупованих територіях, тобто і звичайна трудова і промислова, карається вкрай суровими, на нашу думку санкціями. Як люди мають вижити, не потрапивши до категорії «зрадник», і разом з тим просто врятувати своє життя? Нам здається просто не допустимим ставити перед звичайними людьми такий вибір: країна – або ж сім’я.
І по-третє нарешті, з якихось причин, ніхто не говорить про те, що ми не знаємо які життєві обставини змусили ту чи іншу людини піти на співпрацю з окупаційними військами. Можливо до неї прийшли воєнні і сказали що заберуть дітей, якщо вона не вийде працювати; або ж чоловік мав свій бізнес, що забезпечував усю родину, а зараз він змушений працювати на користь ворожих військ аби вижити; а можливо це пожежник або працівник комунальної служби, які забезпечують цілі райони безпекою та ресурсами, необхідними для існування. Невже ці люди також мають підлягати такому жорсткому покаранню зі сторони країни, в якій вони жили, працювали і якій довіряли стільки років?
На останок хочемо додати, що майже три роки окупації, а в інших регіонах вже понад 10 років – це не місяць, і важко вірити і чекати чогось. А люди чекають: розуміння і хоч якоїсь підтримки зі сторони нашої країни та міжнародної спільноти. Тому ми вважаємо за доцільне, аби законодавець приділив більше уваги питанню відповідальності за колабораційну діяльність, і намагався врахувати якомога більше нюансів. Переконані, ретельний підхід до цієї проблеми дозволить ще раз переглянути засаду справедливості, за якою має призначатись покарання. І не варто забувати про соціальний аспект: відносячись з розумінням до людей, які змушені були піти на співпрацю впродовж вже майже трьох років, ми покажемо суспільству, що гуманність і важливість життя людей є не просто красивими словами, а реальним пріоритетом для України, навіть у найскрутніші часи.
Підводячи підсумок можемо сказати, що на сьогодні, питання колаборації стає надзвичайно складним і багатогранним. Хоча чинне законодавство передбачає суворі покарання за будь-яку співпрацю з окупаційними силами, цей підхід потребує перегляду з огляду на реалії життя людей на окупованих територіях. Багато хто змушений приймати важкі рішення для виживання своїх сімей, а це часто не враховується при визначенні відповідальності. Законодавству варто бути більш гнучким, з метою забезпечення справедливості та гуманності, що відповідають цінностям демократичної держави.
Література:
1. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ: станом на 7 верес. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 30.09.2024).
2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Пакт Орг. Ою’єдн. Націй від 16.12.1996 р. станом на 19 жовт. 1973 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text (дата звернення: 30.09.2024).
____________________
Наукoвий керівник: Абакіна-Пілявська Людмила Миколаївна, кандидат юридичних наук, дoцент, Національний університет «Одеська юридична академія»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
