Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» від 03 березня 2022 року № 2117-ІХ склади кримінальних правопорушень – крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем доповнено кваліфікуючою ознакою «вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану» (ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 191 КК) [6]. Одразу за цим постало питання щодо встановлення змісту цієї ознаки. Невизначеність законодавчих новел відкривала варіанти тлумачення за значеннями «під час/в період воєнного або надзвичайного стану» або «з використанням умов воєнного або надзвичайного стану». Автори законопроєкту в пояснювальній записці вказували на те, що умови воєнного стану породжують у людей страх за своє життя та здоров’я, люди вимушено полишають свої домівки та майно. «Нерідко такі обставини використовуються зловмисниками з метою фактично безперешкодного заволодіння майном шляхом проникнення до квартир, житлових будинків, офісів чи закладів торгівлі. Мають місце й випадки відкритого заволодіння чужим майном, у тому числі з застосуванням насильства». Незважаючи на звернення до використання умов, у висновку автори законодавчої ініціативи апелювали до того, що «суспільна небезпечність таких дій істотно підвищується в умовах воєнного або надзвичайного стану» [5].
За наведеного закономірним стало те, що перед Верховним Судом постала необхідність судового тлумачення нормативних змін.
Ухвалою від 25 травня 2023 року по справі 722/594/22 Велика Палата Верховного Суду повернула колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду кримінальне провадження № 13-27кс23 з мотивів ненаведення колегією суддів якісних та кількісних критеріїв виключної правової проблеми тлумачення та розуміння кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану», зокрема, необґрунтування відсутності сталої судової практики щодо застосування ч. 4 ст. 185 КК, недостатності законодавчого регулювання, існування колізій, що порушує фундаментальні права та свободи. Суд підкреслив, що в правозастосовній практиці кваліфікуюча ознака «вчинення злочину в умовах воєнного стану» не є тотожною обставині «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» [7].
Постановою Об’єднаної Палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року по справі 722/594/22 запропоновано правовий висновок щодо застосування ч. 4 ст. 185 КК за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану». Увагу звернено на те, що Суд не може втручатися у сферу виключної компетенції законодавця шляхом відступу від імперативних приписів закону і фактично створювати нову норму закону про кримінальну відповідальність. Колегія суддів Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку про те, що з урахуванням змін, внесених до КК Законом України від 3 березня 2022 року № 2117-ІХ, норма, закріплена ч. 4 ст. 185 КК, підлягає застосуванню у разі «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану», а «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п. 11 с. 1 ст. 67 КК) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності [4].
Міркуючи за проблематикою застосування ч. 4 ст. 185 КК, проф. Є. Письменський пише: «У цьому контексті найперше постає питання про справжню волю законодавця щодо внесених 3 березня 2022 року змін. Або, на противагу думці Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, така воля полягала все ж таки в чомусь іншому, або замисел тих, хто ініціював і підтримав зміни, як слід не спрацював» [3].
Робота законодавця не завжди встигає за суспільними змінами, не завжди нормотворець пропонує якісний закон, що неминуче породжує необхідність судового тлумачення. Неодноразово ЄСПЛ зазначав, що «у будь-якій правовій системі, яким би чітким не було сформульоване правове положення, включно з положеннями кримінального права, існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у з’ясуванні сумнівних моментів і адаптації до мінливих обставин» (Scopolla v. Italy (No. 2), application no. 10249/03, § 100) [1].
Постановою від 15 січня 2024 року по справі 722/594/22 Верховний Суд підважив питання правової визначеності законів про кримінальну відповідальність. Як зазначає проф. Є. Письменський: «навіть за більш сприятливих умов ухвалювалися відверто непродумані та настільки ж швидкі законодавчі рішення», тому і розглядуваний закон не став «унікальним для вітчизняної нормотворчості» [3].
Верховний Суд не може перебирати повноваження законодавця, робота Суду не має зводитися до постійного латання правової тканини сумнівних нормативних положень. З огляду на це запропоноване Верховним Судом викладення мотивів у Постанові від 15 січня 2024 року по справі 722/594/22 є кроком на шляху звернення уваги до необхідності дотримання вимог правової визначеності закону про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 7 Європейської конвенції з прав людини.
Важливим є наголос Верховного Суду на тому, що воєнний стан введено на всій території держави. Події війни відомі прифронтовим і віддаленим від зони активних бойових дій регіонам, продовжується внутрішнє переміщення осіб. Гострота обставин має бути очевидною всій країні.
Слушною є Окрема думка судді Н. Антонюк від 28 березня 2023 року по справі 722/594/22 щодо врахування фактору «воєнного стану» загалом на всій території, на якій цей стан введено, адже це безпосередньо відображається на діяльності всієї правоохоронної системи та житті пересічних громадян [2].
Тож визнаючи доцільність судового тлумачення для з’ясування сумнівних положень законодавства, важливим виглядає звернення Верховного Суду до питання правової визначеності закону про кримінальну відповідальність. Належна робота всіх гілок влади є запорукою виконання конвенційного зобов’язання поваги прав людини.
Література:
1. Scopolla v. Italy (No. 2), application no. 10249/03, 17 September 2009. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22itemid%22:[%22001-94135%22]}
2. Окрема думка судді Н. Антонюк по справі 722/594/22 Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2023 р. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110339366.
3. Письменський Є. Посягання на власність в умовах воєнного стану: кримінально-політична епопея звершилася? URL: https://justtalk.com.ua/post/posyagannya-na-vlasnist-v-umovah-voennogo-stanu-kriminalno-politichna-epopeya-zavershilasya.
4. Постанова Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року по справі 722/594/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116446106.
5. Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство». URL: blob:https://itd.rada.gov.ua/c3531e3d-4f59-4275-8345-612f50a62bf5.
6. Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство: Закон України від 03 березня 2022 року № 2117-ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2117-20#n6.
7. Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2023 по справі 722/594/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460562.
|