Однією із головних запорук розвитку України як соціальної та правової держави є наявність досконалого нормативно та правового забезпечення для регулювання суспільних відносин у сфері опіки над недієздатними. Вказаний інститут є невід’ємним елементом правової системи кожної демократичної держави та відображає ставлення суспільства до незахищених верств населення, які самостійно не можуть здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Ефективність здійснення покладених на нього функцій безпосередньо залежить від соціально економічного розвитку держави та належного правого регулювання відносин між учасниками відносини опіки.
Актуальність теми встановлення опіки над недієздатними посилює воєнний стан введений на даний час в Україні, коли статус опікуна над недієздатною особою дає змогу законно виїздити за межі України чоловікам. Така опіка повинна бути встановлена судом, адже одного лише проживання з недієздатною особою чи піклування про неї недостатньо. Також встановлення особи недієздатною обов’язково відбувається у суді та підтверджується відповідним судовим рішенням. Відповідно до положень частина 1 статті 60 ЦК України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Недієздатність (disability) – це втрата здатності здійснювати особою цивільні права та обов’язки внаслідок тяжкого психічного захворювання. Визнання особи недієздатною встановлюється відповідним рішенням суду лише після обов’язкового проведення судово-психіатричної експертизи. Останнім кроком для встановлення опіки над недієздатними, є призначення опікуна. Фізична особа може бути призначена опікуном лише за її згодою, що повинно бути виражено в письмовій заяві відповідно ч. 3 ст. 63 ЦК України. Законодавством України обов’язки опікунів покладено на навчальні заклади, заклади охорони здоров’я та заклади соціального захисту населення щодо осіб, яким не призначено опікуна. Недопрацьованим у законодавстві є відсутність єдиних вимог до опікунів. Сучасне законодавство не успадкувало норм, щоб надавала можливість передавати психічно хвору особу за договором про патронат над психічно хворими громадянами для нагляду та лікування останніх у домашніх умовах. Тому існує нагальна потреба у реформуванні служби патронату над психічно хворими.
Отже, особливості встановлення опіки над повнолітньою особою під час воєнного стану, коли йде мова про догляд за людиною, яка має розлад психіки, що характеризується: стійкістю, хронічним перебігом, нездатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними. Якщо особа ще не визнана недієздатною, то процедура відбувається у форматі двох паралельних етапів:
1) звернення до суду, аби майбутнього підопічного визнали недієздатним;
2) отримання від органу опіки та піклування подання щодо можливості призначення конкретної особи опікуном.
Існує необхідність покладення обов’язків щодо здійснення опіки над особою, яка постійно перебуває на лікуванні в психіатричному закладі, не на юридичну, а на фізичну особу. Тому обов’язки з опіки ефективніше покласти на працівника соціальної служби, члена громадської організації, або на співробітника психіатричного закладу.
Література:
1. Бойченко Г. М. Правові та процесуальні аспекти визнання особи недієздатною / Г. М. Бойченко, С. С. Шум // Форум права. – 2011.
2. Морозова С. Є. Правове регулювання опіки та піклування за цивільним законодавством України: автореф. дис. канд. юрид. наук.: спец. 12.00.03 / С. Є. Морозова. – К.: 2011.
3. Чорна Ж. Л. Окремі питання встановлення опіки над фізичними особами / Ж. Л. Чорна // Університетські наукові записки. – 2011. – № 2. – С. 120-125.
|