Суб’єкти спірних господарських правовідносин мають право скористатися так званою договірною юрисдикцією і передати свій спір на вирішення третейського суду або звернутися для розв’язання спору до міжнародного комерційного арбітражу (ч. 6 ст. 4, 22 ГПК). Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до МКА можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України; а також спори між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями. Як бачимо, йдеться про спори, які переважно виникають між суб’єктами господарювання і для яких характерним є наявність певного іноземного елемента (транскордонні угоди, іноземні інвестиції тощо).
Проте, щоб оскаржити чи виконати рішення МКА, потрібно спочатку звернутися до державного суду. На сьогоднішній день ці питання віднесені до предметної юрисдикції загальних судів і розглядаються у порядку цивільного судочинства (ч. 8 ст. 19 ЦПК). Щоправда, розглядаються ці справи не місцевими, а апеляційними судами. Так, відповідно до ст. 23 ЦПК апеляційні суди в порядку цивільного судочинства уповноважені як суди першої інстанції розглядати справи щодо оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, а також щодо визнання та надання дозволу на їх виконання.
Досить дивним видається віднесення питання про оскарження та надання дозволу на виконання рішень МКА до юрисдикції загальних судів, які уповноважені перш за все вирішувати спори між фізичними особами або спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, а самі спори носять цивільно-правовий характер. Як зазначалося вище, до компетенції МКА відносяться перш за все спори між підприємствами, якщо хоча б одне з них знаходиться поза межами України або до діяльності яких залучені іноземні інвестиції, тобто характер спору у більшості справ господарсько-правовий, а суб’єктами спору є юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю.
Постає питання: чому саме загальні суди, а не господарські? Що стало передумовою такого законодавчого унормування? Можливо, досвід іноземних країн. На прикладі деяких країн Європи можна прослідкувати певні закономірності щодо створення та функціонування судів із вирішення комерційних спорів. Для забезпечення розвитку бізнесу, підтримки доброзичливих відносин між контрагентами, а також якісного, швидкого та ефективного розв’язання спорів у цих країнах діють або державні комерційні суди (комерційні палати у судах загальної юрисдикції), до складу яких входять не тільки судді, а й підприємці, обізнані в особливостях підприємницької діяльності, маркетингу, комерції, принципах добросовісної конкуренції, або комерційні арбітражі, які відокремлені від судової системи держави і забезпечують найвищий рівень доброзичливості, конфіденційності, лояльності до суб’єктів комерційної діяльності (Німеччина, Франція). До прикладу, одним з найуспішніших та продуктивніших арбітражів є Арбітраж у м. Стокгольм (Stockholm Chamber of Commerce Arbitration Institute). У 2023 році SCC було зареєстровано 175 нових справ, з яких 97 (55 %) були міжнародними спорами і 78 (45 %) були швецькими (обидві сторони – резиденти Швеції). Питання оскарження, а також визнання і виконання арбітражних рішень цього арбітражу розглядаються апеляційними загальними судами як судами першої інстанції (the Svea Court of Appeal). Безперечно, що під час вдосконалення процедур судочинства в Україні, визначення предметної юрисдикції варто досліджувати та запозичувати досвід зарубіжних країн, але не шляхом сліпого копіювання.
З одного боку, суддя і загального суду, і господарського здатні перевірити правильність процедури ухвалення рішення МКА, оскільки при оскарженні рішення МКА або при вирішенні питання про визнання і виконання рішення МКА державний суд не перевіряє законність та обґрунтованість рішення МКА по суті. Державний суд відповідно до статей 457, 459, 478 ЦПК перевіряє дотримання певних правил, процедур та вимог при ухваленні арбітражного рішення, а саме: дієздатність/недієздатність сторін; дійсність/недійсність арбітражної угоди; належне повідомлення сторін про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд; сферу дії арбітражної угоди; відповідність складу міжнародного комерційного арбітражу або арбітражної процедури угоді сторін; можливість/неможливість передачі спору на вирішення МКА; відповідність/невідповідність арбітражного рішення публічному порядку України. Те, що суддям загальних судів вистачає компетенції, знань та досвіду для того, щоб перевірити наявність/відсутність формальних підстав для скасування рішення МКА чи, навпаки, для надання дозволу для його виконання, не є достатньою підставою для віднесення досліджуваних питань до цивільної юрисдикції. Інший аргумент, який можна почути від прибічників цивільної юрисдикції стосовно цих питань, полягає у більшій неупередженості суддів загальних судів, оскільки МКА і господарські суди розглядаються певною мірою як конкуренти у розв’язанні господарських спорів. Але чи можна стверджувати, що судді господарського суду є більш упередженими і менш компетентними? Це риторичне питання. Але однозначно, що якась уявна упередженість чи неупередженість суддів жодним чином не може визначати предметну юрисдикцію питань оскарження і визнання рішень МКА. Судді господарських судів також мають бути неупередженими і, не заглиблюючись у суть господарського спору, за яким вже ухвалено рішення міжнародним комерційним арбітражем, мають перевірити дотримання сторонами певних формальних вимог, таких як: дієздатність сторін, належне сповіщення, відповідність рішення публічному порядку держави тощо.
Звісно, що класичні критерії розмежування предметної юрисдикції звісно не можуть бути повною мірою застосовані при вирішенні цього питання, оскільки предметом розгляду не є спір між учасниками господарських правовідносин, а лише так звана «формальна правильність» арбітражного рішення. Проте, і суб’єктний склад спірного правовідношення, і його характер «натякають» на юрисдикцію господарських судів. Можливо варто змінити предметну юрисдикцію питань щодо оскарження рішень МКА та їх визнання і виконання та передати зазначені питання на вирішення господарських судів, судді яких є більш компетентними та обізнаними у питаннях господарського права, мають досвід вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності та щоденно стикаються зі спірними питаннями, що виникають у діяльності суб’єктів господарювання.
Додатковим аргументом на користь такої пропозиції є те, що питання оскарження, а також визнання і виконання рішень третейських судів, можуть бути розглянуті як судами цивільної юрисдикції (розділи VIII, IX ЦПК), так і судами господарської юрисдикції (розділ VII ГПК), залежно від того, хто був учасниками спору, переданого на розгляд третейського суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. А згідно зі ст. 5 цього Закону юридичні та/або фізичні особи, а також адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Як бачимо, сторонами третейського розгляду можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Якщо спір носить цивільно-правовий характер, а хоча б однією зі сторін є фізична особа, то таке рішення третейського суду підлягатиме визнанню або оскарженню апеляційними загальними судами в порядку цивільного судочинства, а якщо – господарсько-правовий, то – апеляційними господарськими судами в порядку господарського судочинства.
Якщо законом передбачено розмежування питань оскарження, а також визнання і виконання рішень третейських судів між судами цивільної та господарської юрисдикції, то постає питання: чому рішення МКА визнаються та оспорюються виключно у цивільній юрисдикції, адже МКА як недержавна судова інституція є різновидом третейського суду.
На підставі вищевикладеного, вважаємо, що питання визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також питання оскарження його рішень можуть бути передані до виключної юрисдикції господарських судів. При цьому варто надати ці повноваження саме апеляційним судам, які будуть розглядати ці питання як суди першої інстанції, а судом апеляційної інстанції виступатиме Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
