ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЮРИДИЧНОЇ ФІКЦІЇ» В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА
14.11.2009 10:42
Автор: Марусяк Олександр Васильович, студент Одеської національної юридичної академії (навчально-консультаційний центр в м. Чернівці)
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
Дане питання не отримало достатнього наукового обґрунтування в юридичній літературі, тому проблема визначення юридичних фікції зараз є досить актуальною для юридичної науки. Незважаючи на невизначеність стосовно поняття і ролі юридичних фікцій в теорії права, на практиці законодавець їх все-таки використовує, а тому інтерес до дослідження цієї категорії як-не-як зростає. На жаль, учені здебільшого приділяють увагу аналізу фікцій лише в межах конкретних галузей права, тим самим не залишаючи місця у своїх розробках вивченню даного питання в цілому, вважаючи, що це є прерогативою лише теорії права. А це часто обумовлює хибність у розумінні та використанні даного терміну науковцями [4;с.3].
Таким чином, термін «фікція» (з лат. fictio) означає щось вигадане, уявне, те, чого насправді не існує. У юридичній літературі юридична фікція розуміється як один зі спеціальних прийомів юридичної техніки, за допомогою якого дійсністю вважається те, що насправді може бути хибним [5;с.452]. Дане визначення є традиційною і загальновизнаною точкою зору, але багато науковців трактують цей термін по-іншому, оскільки вважають, що ця категорія є багатоаспектним явищем, сутність якого не може бути передана лише як прийому юридичної техніки. Всі ці уявлення мають спільну основу — неістинному юридичному факту приписується істинність і навпаки. Полемічною є навіть назва цього феномену. Не всі науковці називають дану фікцію юридичною, а вводять інші, але практично однозначні, на нашу думку, терміни — легальна фікція, правова фікція [4;с.4-5]. Ті, хто їх так називають, безумовно, посилаються на доктринальні вчення іноземних правників, оскільки юриспруденція англо-американської правової сім’ї оперує поняттям legal fiction [6].
Стосовно самого визначення поняття юридичної фікції, то чи не всі науковці схиляються до розуміння даної категорії як правової аномалії чи феномену, без розкриття самого змісту цих понять, оскільки дослідження аномального в праві сьогодні також ще не отримали належного розповсюдження [2;с.202]. Це дивно, адже юридичні фікції були ще відомі римському праву і часто застосовувалися римськими юристам [4;с.3], тому були позитивно сприйняті та інтегровані в правові системи багатьох європейських держав.
Сьогодні ж стосовно даної категорії розроблені ось такі дефініції:
1) це юридичне утворення, що суперечить реальності, але використовується для досягнення ряду юридичних наслідків [1;с.221];
2) це положення, яке насправді не існує, але якому право надало значення юридичного факту [2;с.202];
3) це різновид спеціалізованих норм, зміст яких містить певне уявне явище, відсутнє в об’єктивній реальності [3;с.287] (тут фікція розглядається не абстраговано від правової норми);
4) це особливий юридичний факт [5;с.453];
5)це визнання в правовій реальності існуючого неіснуючим і навпаки [4;с.6].
Також, часто при аналізі будь-яких понять зустрічається твердження, що найкращим способом сформулювати дефініцію — це перелічити істотні ознаки поняття, зміст якого розкривається.
Та найпростішим способом визначення юридичної фікції, мабуть, є приведення прикладу та його коментування. Це найкраще показує на практиці суть даного поняття, без затеоретизованості у його вивченні. Наприклад, фікціями є: "незнання законів не звільняє від відповідальності", "участь у цивільних відносинах зачатої, але ще ненародженої дитини" [1;с.223] тощо.
Отож, на основі аналізів юридичної літератури спробуємо дати узагальнене визначення юридичної фікції як загально-правової категорії.
Юридичні фікції — це особливі правові утворення абстрактного характеру, створені правотворчим органом для досягнення певних цілей у регулюванню суспільних відносин, які служать моделлю неіснуючої правової дійсності, оскільки приписують істинність або хибність певним юридичним фактам, незважаючи на відсутність абсолютної достовірність знань стосовно них, та існують завдяки формальному вираженні у правових нормах.
Література:
1. Величко О.М. Юридичні фікції в цивільному праві// Наукові записки: Зб. наук. пр. Т. 22, ч. 2.— Видавничий Дім "КМ Академія", 2003.— С. 221-223
2. Іванський А.Й. Роль юридичних фікцій у регулюванні відносин фінансово-правової відповідальності/ А. Й. Іванський// Форум права.— 2008. —№ 3. – С. 202-207
3. Цвік М. В. та ін. Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів освіти/ Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого — Х. : Право, 2002. — 432 с.
4. Ишигилов И.Л. Понятие юридических фикций// Сибирский юридический вестник. 2007.— № 1. — С. 3-7.
5. Курсова О. А. Юридические фикции современного российского права: сущность, виды, проблемы действия// Проблемы юридической техники : сб. ст./ под ред. В. М. Баранова. Н. Новгород, 2000.— С. 450-459
6. Eben Moglen. Legal Fictions and Common Law Legal Theory Some Historical Reflections// http://moglen.law.columbia.edu/publications/fict.html
e-mail: marusyak_v@ukrpost.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
