:: LEX :: ПРОБЛЕМАТИКА СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ СТОРІН У ДОГОВОРІ ФАКТОРИНГУ
UA  RU  EN
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Редакционная коллегия. ОБ «Наукова спильнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архив

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 63)

Срок представления материалов

11 июля 2024

До начала конференции осталось дней 0


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМАТИКА СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ СТОРІН У ДОГОВОРІ ФАКТОРИНГУ
 
26.11.2009 19:49
Автор: Токунова Анастасія Володимирівна, аспірантка Інституту економіко-правових досліджень НАН України
[Финансовое право. Банковское право]
Для визначення правової природи договору необхідним є всебічний його аналіз, елементом якого має бути визначення суб’єктного складу його сторін. Сформулюємо відповідні положення щодо договору факторингу.
Загальні положення про цей договір містяться в Цивільному кодексі України, відповідно до ст. 1079 якого «сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.»[1] Отже, бачимо, що бути стороною в договорі факторингу може лише суб'єкт підприємницької діяльності. Розглянемо коло учасників відповідно цивільних та господарських відносин.
Відповідно до статті 2 цього ж кодексу, «учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі – особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.»[1]
Стаття 2 Господарського кодексу України визначає, що «учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.»[2] Тобто з вищенаведеного можна зробити висновок, що відносини між суб’єктами господарювання мають регулюватися саме Господарським кодексом України. Сторони в договорі факторингу мають бути суб’єктами підприємницької діяльності, отже, висувається питання щодо природи цього договору: до якої галузі права його дійсно необхідно відносити: цивільного чи господарського. Допомогти у вирішенні цієї дилеми може звернення до інших нормативний актів. Так, Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року (міжнародний нормативно-правовий акт, що був створений для уніфікації відповідних відносин і зараз активно використовується у багатьох країнах світу, та до якого наша держава приєдналася декілька років тому) у ч. 1 ст. 2 закріплює, що вона застосовується щоразу, коли «грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав…» [3] Тобто Конвенція підтверджує той факт, що учасниками договору факторингу мають бути лише суб’єкти, які займаються господарською діяльністю. Згідно до усього вищевикладеного, договір факторингу – класичний приклад такого випадку. Таким чином, визначивши суб’єктний склад сторін у договорі факторингу, законодавець надав йому господарського забарвлення, одночасно помістивши до акту цивільного законодавства. Така ситуація порушує гармонійність побудови нормативних актів, а також може призвести до колізій у правозастосуванні. Отже, при подальшому вдосконаленні законодавства необхідно зважати на цю ситуацію, поступово відносячи регулювання договору факторингу до актів саме господарського законодавства.

Джерела:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст.356.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст.144.
3. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 р. // Урядовий кур'єр. – 2006. – № 49.

e-mail: k3toku@mail.ru, k3toku@gmail.com

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ
16.11.2009 08:00
РОЛЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ
15.12.2009 18:58
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ СКОРИНГОВИХ СИСТЕМ В ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ – ЯК ЗАПОРУКА ЇХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
05.12.2009 09:16




© 2006-2024 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше