ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ТА ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ
10.12.2009 00:21
Автор: Носовицька Еліна Станіславівна, студентка факультету права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка
Сучасне становище неповнолітніх в Україні викликає обґрунтоване занепокоєння в суспільстві та вимагає принципово нових підходів до захисту їх прав у суді. Якщо оцінювати механізм, який нині діє в Україні в частині державної політики у сфері забезпечення прав та інтересів дітей, слід зазначити що не дивлячись на те, що даним питанням і приділяється увага, але в своїй більшості це призводить до дублювання різнопідхідного відношення до одних і тих же питань, що вказує на відсутність державної координації державних органів з цього важливого питання. В підтвердження цього можна зазначити, що у структурі Міністерства праці, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціального захисту, Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ створено управління, що займаються питаннями забезпечення інтересів дітей [3, c.47]. Однак при такій кількості управлінь в Україні відсутній національний механізм «забезпечення реалізації та контролю за додержанням норм законодавства про права дитини» [4, c.15].
Таким чином, механізм проведення державної політики у галузі прав дитини залишається незавершеним, а проблема захисту прав дитини в Україні постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародних правових відносин, так і на рівні національного законодавства держави. Процесуальне законодавство з однієї сторони входить і формує ту систему галузей права, які концентрують в собі основні сегменти, в яких регулюється такий захист. З іншої сторони, воно регулює процесуальні відносини, які на рівні безпосереднього правозастосування розкривають питання суб’єктів таких правовідносин, об’єктів такого захисту та тих інститутів, які впливають на процедуру судового розгляду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України «У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування… можуть звернутися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб… та брати участь у цих справах».
Таким чином, Уповноважений має право безпосередньо звернутися до суду з позовною заявою з питань захисту порушених прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб. При чому такі звернення стосуються будь-яких питань, які врегульовані різними галузями права. Таким чином інститут Омбудсмана є одним із найуніверсальніших інститутів щодо захисту прав неповнолітніх в цивільному процесі.
Відповідно до ст. 32 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад належить організація роботи щодо запобігання бездоглядності, правопорушень серед дітей і підлітків [5]. Разом з тим, дана вимога закону спрямована на захист порушених прав, свобод та інтересів неповнолітніх, на сьогодні фактично не виконується. Органи місцевого самоврядування на ці заходи не передбачають коштів у своїх бюджетах, питання захисту прав дітей відповідно до Закону України від 15 листопада 2001 року «Про попередження насильства в сім’ї» виконкомами роками не розглядаються [6].
Органи місцевого самоврядування не ставлять питань перед судами про позбавлення батьків батьківських прав, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, не займаються вихованням, не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання тощо. Така ситуація має місце внаслідок того, що до осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав віднесено не органи місцевого самоврядування, а «органи опіки та піклування». Така функція як правило покладається на секретаря виконкому і це якби то вже не стосується органу місцевого самоврядування в цілому.
Участь в цивільному процесі органів опіки і піклування є однією з форм діяльності держави, направленої на захист прав, свобод та інтересів дітей. Судова практика давно визнала участь органів опіки і піклування неодмінною умовою правильного розгляду питань щодо судового розгляду справ, в яких зачіпаються інтереси неповнолітніх. Часто відсутність представника органу опіки і піклування є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
В той же час, з питаннями захисту інтересів неповнолітніх осіб в суді може виступити і прокурор. Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України він здійснює в суді представництво інтересів громадян в тому числі і неповнолітніх осіб в порядку встановленому в ЦПК України в будь-якій стадії цивільного процесу. таким чином, прокурор є особливим представником у справах щодо захисту порушених прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, особливо у сфері неналежного виховання дітей, захисту їх життя, здоров’я, честі і гідності, недоторканності та безпеки. Практика свідчить, що особливого значення сьогодні набуває захист прав, свобод та інтересів неповнолітніх від насильства в сім’ї. Ці питання для України сьогодні набувають своєї актуальності. За даними «Міжнародної амністії» 70% жінок, а з ними і дітей в Україні зазнають різноманітних форм насильства [7, c.15-16].
Виділення насильства в сім’ї в самостійну соціальну проблему стає сьогодні лише першим кроком в реальному захисті прав неповнолітніх дітей. Це пов’язано з високим ступенем латентності, і в цій частині діяльність органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ, прокуратури, повинна бути спрямована на рішучі кроки щодо захисту інтересів неповнолітніх в суді. Це стосується в першу чергу питань щодо позбавлення батьків, які використовують дітей в сфері жебракування, проституції, крадіжок тощо, батьківських прав. Особливе місце в цьому питанні посідає прокуратура. Прокуратура не ставить собі за мету контролювати методи виховання дітей. Дане питання має значення лише з точки зору їх правомірності. Так, безнаглядність за дітьми зі сторони їх батьків дає право прокурору, органам внутрішніх справ, поставити питання про відібрання неповнолітніх дітей з поміщенням їх в школи-інтернати, з притягненням батьків до кримінальної відповідальності. Крім того, батьки за позовом прокурора в такому випадку зобов’язані до сплати аліментів на дітей.
Таким чином прокурор не лише самостійно готує позовну заяву до суду, але й безпосередньо приймає участь у розгляді даної справи, як представник держави на стороні неповнолітніх дітей, захищаючи таким чином їх права на матеріальну допомогу, яку вони мають право отримувати від своїх батьків відповідно до положень чинного законодавства. Не дивлячись на те, що позов заявлено прокурором в інтересах малолітніх чи неповнолітніх дітей, позивачами в даному випадку будуть діти, у всіх випадках, не дивлячись на вимоги ст.29 ЦПК України, щодо відсутності цивільної процесуальної дієздатності у малолітніх осіб, і її обмеження відносно неповнолітніх.
Такий висновок ґрунтується на наступному: відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК України «Органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього ж Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб в тому числі і неповнолітніх мають процесуальні права і обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. За змістом даної норми права позивачів, а саме такими є неповнолітні чи малолітні особи, відповідно до інституту представництва, який передбачає автономне набуття в таких випадках процесуальних прав неповнолітніх з підстав закону.
Не дивлячись на те, що сфера прийняття участі прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування за новим Цивільним процесуальним кодексом України значно звужена в порівнянні з ЦПК України 1963 року, все ж дані органи можуть суттєво вплинути на захист інтересів неповнолітніх.
Джерела:
1. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2005 р. № 32. - Ст. 422.
2. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 7. - Ст. 70.
3. Коталейчук С. П. Правова захищеність неповнолітніх в Україні: міф чи реальність / Коталейчук С. П. – К.,– 2001. – 326 с.
4. Ісакевич С. Наукові засоби захисту прав дитини в Україні / Ісакович С. // Український часопис прав людини. – 1998. - № 3. – С. 14-19.
5. ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.
6. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р. // Вісник Верховної Ради України. - 2001. - № 36. - Ст. 9.
7. Волкова С. Прокурори опікуються правами дітей / Волкова С. // Прокуратура, людина, держава. - 2004. - № 2.- С. 93-96.
8. Семенко С. Битые жены, бьющие мужья. Психология супружеского насилия / Семенко С. // Зеркало недели. – 2006. - № 13. – С. 24.
e-mail: konvalutka@mail.ru, ulyasha20088@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
