КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ОРГАН КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
12.12.2009 09:32
Author: Руснак Ілона Орестівна, студентка цивільно–правової спеціалізації Навчально–консультаційного центру з юридичним коледжем в м. Чернівці
[ Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]
У XX ст. Конституція, як основний закон, стала необхідним елементом сучасної правової держави. Але на сьогодні, ні для кого вже не є відкриттям, що саме по собі існування Конституції ще не є гарантом демократичного розвитку суспільства. Тому створюються органи конституційної юстиції, діяльність яких має бути надійною гарантією забезпечення конституційного верховенства в державі.[4]
Специфіка діяльності Конституційного Суду полягає в тому, що суто правосуддя в повному розумінні цього слова він не здійснює. Конституційний Суд України вирішує не спори ,а питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України. Звідси випливає й основна мета Конституційний Суд України – контроль і нагляд за дотриманням Конституції.
Спосіб формування КСУ є одним з найбільш демократичних, оскільки він створюється двома гілками влади і президентом.
У статті 5 Закону України “Про Конституційний Суд України” вказано, що Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Конституція України (ст. 148 ) та Закон України “Про Конституційний Суд України” ( ст. 5 ) визначають такий порядок формування Конституційного Суду України: Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду. [1]
Цим і забезпечується його незалежність і попереджається можливість підпорядкування будь – якій з гілок влади.
Щодо строку повноважень, то суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк згідно зі ст. 9 Закону Країни “Про Конституційний Суд України”.
Виходячи з особливого місця Конституційного Суду України, до кандидатів на посади суддів дещо підвищуються вимоги, які вказані в ст. 16 Закону України “Про Конституційний Суд України”.[2]
Конституційний Суд України, як і законодавчий орган ( Верховна Рада),має свого голову.
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду лише на один трирічний строк.
Значення КСУ, як спеціального органу конституційної юстиції, виражається у його повноваженнях.
Згідно з Законом про Конституційний Суд України (ст. 13) до повноважень Конституційного Суду належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо:
конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість;
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
офіційного тлумачення Конституції та законів України . [2]
До повноважень Конституційного Суду України також належить дача висновків щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України.[1]
Особливість КСУ проявляється також і в актах , які він приймає – це рішення, висновки, які приймаються під час розгляду справ на пленарних засіданнях.[3]
У рішенні Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Рішення і висновки Конституційного Суду України однаково обов’язкові до виконання.
Отже, Конституційному Суду України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України ,збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Література:
1. Конституція України. – К.,1996.
2. Закон України “Про Конституційний Суд України”від 16.10. 1996р.
3. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблема.//Право України. - № 1, 1999. – С. 25 – 27.
4. Конституційне право України./За ред. Доктора юридичних наук, професора. Погорілка В. Ф.- К.: Наукова думка. – 1999. – С. 555 – 565.
e-mail: zjqi@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
