Принцип законності завжди привертав увагу представників правових наук. Про це свідчать численні дослідження, які проводяться у рамках не тільки загальної теорії права, але й галузевих юридичних дисциплін. Основний акцент при цьому робиться на розробленні поняття, змісту, місця законності в системі загальноправових принципів, а також на дослідженні окремих аспектів реалізації принципу законності в правозастосувальній діяльності [1].
Не є винятком і наука процесуального права, в котрій були достатньо широко висвітлені як загальні аспекти проблеми законності в судочинстві (особливо слід відмітити наукові праці М. Г. Авдюкова [2] і О. Т. Боннера [3]), так і окремі, специфічні особливості дії зазначеного принципу, зокрема, пов’язані з переглядом судових постанов [4]. Але якою обширною не здавалася би бібліографічна база щодо розглядуваної проблематики, все одно неможливо (і це підкреслювали майже всі її дослідники) в рамках одної якоїсь роботи проаналізувати всі прояви, котрі характерні для принципу законності.
У загальному вигляді принцип законності сформульовано в Конституції України, згідно з котрою органи законодавчої, виконавчої і судової влад здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією, і відповідно до законів (ст. 6). Із положень Конституції також випливає, що умовами (критеріями), які визначають зміст всіх законів, їх застосування, а так само діяльність органів державної влади, в тому числі і судової, виступають людина, її права і свободи. Держава відповідає перед громадянином за свою діяльність. Більше того, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, так записано в Конституції (ст. 3).
Процесуальне законодавство, по суті, повторює положення Конституції. Ст. 8 КАС передбачає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Проголошенням і гарантуванням прав і свобод людини, встановленням їх пріоритету при функціонуванні всіх державних органів створюються умови для реалізації принципу законності. Проте само по собі проголошення прав і свобод людини не означає їх реального здійснення. Держава, яка визнає зверхність прав і свобод людини, держава, котра заснована на розумінні цінності таких прав, повинна мати механізми реагування, захисту і охорони від найменших зазіхань на такі права. У цьому зв’язку принципу законності найбільше відповідає положення про всеохоплюючий правовий захист, універсальну юрисдикцію, тобто можливість суб’єктів права отримати правовий захист незалежно від будь-яких обмежень приватного чи державного характеру.
Ст. 9 КАС встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.
Виходячи із такого розуміння принципу законності, його значення в контексті забезпечення і дотримання прав і свобод людини, можна зробити і певні висновки про урахування і реалізацію його дії, в тому числі і в процесі виконання процесуальної діяльності:
– урахування і реалізація принципу законності не повинні означати тільки захист інтересів держави чи суспільства в цілому, передусім необхідно враховувати інтереси конкретного громадянина, його правовий статус, індивідуальні особливості в конкретній судовій справі;
– урахування і реалізація принципу законності пов’язані з обов’язком держави забезпечити захист прав, свобод і інтересів конкретних осіб, які беруть участь у судовому процесі, шляхом створення системи судових органів і збалансованого процесуального законодавства;
– урахування і реалізація принципу законності пов’язані з обов’язком суду, який розглядає справу, забезпечити правильне застосування норм матеріального і процесуального права;
– урахування і реалізація принципу законності виключають можливість залишення судового рішення в силі, якщо перевірка вищою судовою інстанцією встановила, що це рішення винесене з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, принцип законності означає, що при розгляді конкретної судової справи повинні реалізовуватися права, свободи і інтереси осіб, які беруть в ній участь, а суд повинен правильно застосовувати норми матеріального і процесуального права і винести обґрунтоване і справедливе рішення.
Визначення принципу законності можна зустріти в багатьох роботах, у тому числі і сучасних правознавців, підходи котрих до сутності даного принципу звичайно зводяться до вимоги «точного», «безумовного і неухильного», «точного і суворого» дотримання і виконання норм права всіма учасниками процесу [5, 1]. Але далеко не всі автори поділяють подібні погляди на сутність і зміст принципу законності.
Особливого погляду на розглядувану проблематику дотримувався І. М. Зайцев. На його думку, визначення принципу законності як «точного», «безумовного і неухильного», «точного і суворого» дотримання і виконання норм права всіма суб’єктами не дає правильного уявлення про його сутність. При такому розумінні, – писав вчений, – законність рівнозначна обов’язковості юридичних приписів. Але право в цілому і без будь-якого принципу має дану якість. В цьому його сутність. В результаті правознавець зробив висновок про відсутність необхідності створення спеціальних правових конструкцій, котрі виражали б обов’язковість правових норм. Якщо ми продовжимо міркування І. М. Зайцева, то дійдемо висновку, що принцип законності не має права на існування в механізмі юридичного регулювання, оскільки позбавлений своєрідності юридичного змісту.
Критикуючи існуючі погляди, І. М. Зайцев, тим не менше, пропонує своє розуміння принципу законності, суть його погляду в тому, що даний принцип – це власне не правове явище, а соціально-правова засада в житті суспільства [7]. Його зміст поряд з матеріально-правовими і процесуальними елементами охоплює також певні організаційно-соціальні заходи (наприклад, кадрова політика, формування процесуальних органів, правова пропаганда і т. д.). Щоправда, в пізніших роботах І. М. Зайцев уточнює своє бачення даного принципу і визначає його як засаду, яка регулює поведінку учасників процесу та їх ставлення до норм, на основі котрих відбуваються розгляд і вирішення цивільних справ [5].
Запропонована конструкція принципу законності, на наш погляд, незважаючи на її зовнішню оригінальність, не тільки не позбавлена внутрішніх суперечностей, але й багато в чому є непослідовною. При цьому основний недолік ми бачимо в тому, що вона не враховує загальне поняття принципів як правових категорій. Визначаючи законність, І. М. Зайцев надто розширює дане поняття, він включає у нього ряд елементів, які, по суті, не властиві принципам права. Хіба можна порівнювати законність як суспільне явище і як принцип? Це – дві грані одної складної проблеми.
Інтересну позицію стосовно змісту принципу законності висловила А. С. Федіна. На її думку, у процесуальному праві принцип законності наповнюється своїм змістом, котрий є відмінним від загальноправового або має прояви в іншій (не процесуальній) галузі права. Це певною мірою зумовлюється впливом предмета і методу кожної конкретної галузі права. У цьому зв’язку можна говорити про те, що всі принципи процесуального права специфічні або спеціальні. Принцип же законності в цьому плані є універсальним, бо порушення будь-якого принципу часто призводить до порушення принципу законності або всієї системи принципів.
Універсальність принципу законності не означає, що він не має нормативного закріплення. Навпаки, в цивільному процесуальному законодавстві даний принцип закріплено у статтях, які визначають законодавство про цивільне судочинство, коло нормативних правових актів, що підлягають застосуванню при вирішенні цивільних справ, вимоги, котрі висуваються до судового рішення та інше.
Одночасно із цим у рамках дії принципу законності, як вважає А. С. Федіна, цілком можливим є виділення матеріально-правових і процесуальних його елементів. Матеріально-правові елементи даного принципу можуть виявлятися в тому, що суд при вирішенні кожної конкретної справи керується нормами діючого матеріального законодавства. Процесуальними же елементами принципу законності є положення, що забезпечують встановлений законом порядок вирішення правових спорів і винесення обґрунтованих рішень [8].
Можна в цілому погодитися з позицією А. С. Федіної щодо сутності принципу законності, наявності в його змісті матеріально-правових і процесуальних елементів. Проте цей поділ не означає певну автономність одних елементів відносно інших. Правильно пише вказаний автор, що відмічені елементи принципу законності, маючи самостійне значення, водночас тісно зв’язані між собою: порушення або недотримання процесуальних норм звичайно веде до неправильної кваліфікації спірних матеріально-правових відносин, породжує помилки в застосуванні норм матеріального права [8].
Отже, принцип законності являє собою закріплене процесуальним законодавством основне положення, в силу котрого при розгляді конкретної судової справи реалізуються і дотримуються права, свободи і інтереси осіб, які беруть в ній участь, а суд після виконання необхідних процесуальних дій і правильного застосування норм матеріального і процесуального права має винести обґрунтоване і справедливе рішення.
Література:
1. Невзоров І. Л. Принцип законності в правозастосувальній діяльності: Автореф. дис. … канд.. юрид. наук. – Х., 2003.
2. Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970.
3. Боннер А. Т. Принцип законности в советском гражданском процессе. – М.: ВЮЗИ, 1989.
4. Зайцев И. М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. – Саратов: Саратов. ун-та, 1985.
5. Тараненко В. Ф. Принципы арбитражного процесса и влияние советской процессуальной теории на их формирование: Дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1983.
6. Гражданский процесс / Под ред. М. К. Треушникова. – М.: Городец, 2000. – С. 52-55.
7. Зайцев И. М. Сущность хозяйственных споров. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1974. – С. 149.
8. Федина А. С. Реализация принципа законности в гражданском процессе: Дис. … канд. юрид. наук. – Тверь, 2002. – С. 28.
e-mail: gena29-78@mail.ru |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
