ДО ПИТАННЯ ПРО КОНЦЕПЦІЮ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДГОТОВКИ СПРАВИ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
07.02.2010 23:36
Автор: Іванченко Оксана Павлівна, аспірантка відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ
Попри прийняття нового ЦПК України 2004 року проблеми ефективності цивільного судочинства та удосконалення цивільного процесуального законодавства не втрачають своєї актуальності. Становлення змагальної моделі цивільного судочинства, стрімке збільшення кількості розглядуваних цивільно-правових спорів, новизна аналізованих судами правовідносин та норм матеріального права, що регулюють відповідні правовідносини, підвищення складності вирішуваних судами справ – всі ці обставини як лакмус продовжують проявляти певні недоліки правового регулювання діяльності з відправлення правосуддя, зокрема, у стадії провадження у справі до судового розгляду. У зв’язку з цим, природно постають питання щодо необхідності удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства, оскільки в силу його недосконалості незахищеними залишаються без перебільшення права тисяч громадян, що не може не підривати авторитету судової влади, не формувати негативного відношення не лише до суду, а й до права взагалі.
Дослідження нормативно-правових та наукових джерел дає підстави говорити, що цивільний процес із прийняттям нового ЦПК України 2004 року пішов по шляху визнання за підготовкою справи до судового розгляду пріоритету поряд з іншими стадіями цивільного процесу. Пріоритету в тому розумінні, що вже на даній стадії процесу у повній мірі реалізуються такі основні засади сучасного цивільного процесу як змагальність, диспозитивність та рівність сторін, і саме на цій стадії при якісній її нормативній регламентації та якісному проведенні можуть бути вирішені основні завдання цивільного судочинства – створені умови для забезпечення справедливого, своєчасного та законного судового розгляду та вирішення справ, результатом чого стане належний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
Аналіз концепції підготовки справи досудового розгляду, запровадженої ЦПК України, дозволяє зробити висновок, що законодавець обрав правильну, відповідну світовим тенденціям ідеологію, засновану на обов’язковості та пріоритетності даної стадії цивільного процесу. Судова практика засвідчує, що, незважаючи на певне психологічне неприйняття деякими учасниками цивільних процесуальних відносин новацій підготовчої стадії процесу, поступово, закладена у концепції ідеологія інтегрується у «тканину» судового життя, до неї звикають і починають використовувати її переваги.
Однак, будь-яка система для свого збереження потребує постійної підтримки основних елементів, що формують її каркас. Існують два основних шляхи підтримки будь-якої системи, у тому числі соціальної: ремонт елементів (інтенсивний шлях) та удосконалення (екстенсивний). Стосовно правових інститутів інтенсивний шлях підтримки системи реалізується у вигляді тлумачення правозастосовчими суб’єктами, зокрема судами різних інстанцій. Екстенсивний шлях підтримки системи можливий лише у вигляді зміни законів у випадках, якщо практика їх застосування виявила принципові недоліки норм права в ході правозастосовчої практики. Своєчасна зміна закону на умовах, що відповідатимуть потребам суспільства, здатне усунути ту досить негативну тенденцію, яка притаманна судовим системам усіх країн, коли судове тлумачення починає переростати в судову нормотворчість [1, с. 108].
Безперечно, із запровадженням нового ЦПК України сформувалась система підготовки цивільних справ до судового розгляду, разом з тим, ця система не позбавлена недоліків. При цьому не просто недоліків, усунення яких можливе за допомогою судового тлумачення, а досить принципових проблем, що сповільнюють розвиток даного інституту та певним чином заважають реалізації таких засад цивільного судочинства як доступність правосуддя та змагальність, загальносвітові тенденції до спрощення процесуальної форми розгляду справ та прискорення судового процесу.
У числі основних прогалин ЦПК України в частини правового регулювання провадження у справі до судового розгляду можна вказати наступні:
1. Відсутність регламентації або не досить детальна та нечітка регламентація цільових установок та завдань стадії підготовки справи до судового розгляду. На практиці це тягне за собою нерозуміння не лише основного призначення підготовки справи, але й її обов’язковості як суддями, так і особами, які беруть участь у справі. Відсутність чіткої та конкретної мети (формулювання мети проведення попереднього судового засідання «з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи» є досить загальним та таким, що не відображає загальної суті підготовки справи до судового розгляду), детально прописаних завдань призводить до формування байдужого відношення учасників цивільного процесу до даної стадії, і як результат – незначна кількість примирень у вітчизняному цивільному процесі та тривалий розгляд цивільних спорів.
2. Досить нечітко викладена ідея про обов’язковість участі сторін у підготовці справи до судового розгляду Так, в межах ЦПК України майже проігнорована необхідність залучення до підготовки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, хоча завдяки саме сумісним зусиллям та активній процесуальній позиції сторін підготовка може пройти інтенсивніше та здатна досягти більшого ефекту.
3. Майже відсутнє належне правове регулювання процедур обміну змагальними документами та розкриття доказів на стадії підготовки справи до судового розгляду. Здійснивши спробу запровадження вже на стадії підготовки справи до судового розгляду змагальних засад, законодавець, на жаль, не передбачив чітких правил щодо регулювання процедур обміну змагальними документами та розкриття доказів, не передбачив процесуальних наслідків невиконання сторонами цих процесуальних обов’язків. Як слушно з цього приводу зазначив М.К. Треушніков, недолік процесуального права полягає у тому, що в загальних положеннях закону проголошується вдале правило, принцип, а на окремих стадіях – воно «гаситься». Принцип змагальності проголошений, однак на стадії підготовки справи до судового розгляду він «гаситься» [2, с. 113]. Не секрет, що непоінформованість суду та позивача про заперечення відповідача і докази, якими він володіє, є однією з причин, які ускладнюють розгляд справи [3, с. 86-87]. Говорячи про процесуальні наслідки невиконання обов’язків, зокрема, щодо розкриття доказів на стадії підготовки справи, мова в першу чергу йде про вже згадану раніше евентуальність – положення процесуального закону, яке забороняє подавати докази, а також здійснювати ряд розпорядчих дій по спливу встановленого строку та на наступних стадіях процесу: у ході судового розгляду справи та при перегляді рішення суду в апеляційному та касаційному порядку. В юридичній літературі неодноразово підкреслюється, що при змагальних стандартах доказування перемагає той, хто виконав свій тягар доказування, довів свою правову позицію. Однак, при цьому модель вітчизняного судочинства має бути логічною та процесуально послідовною. Здійснивши значні кроки у даному напрямку, ми зупинилися, як слушно вказує І.В. Решетнікова, перед вирішенням найбільш складного та важливого питання: покладення на сторін відповідальності за невиконання ними своїх процесуальних обов’язків, в першу чергу, у вигляді програшу у справі [4, с. 22, 27].
Відсутність у законі процесуальних санкцій за невиконання обов’язків, що випливають із змагальних засад судочинства, а також можливість учасників цивільного процесу вчиняти розпорядчі дії на будь-якому етапі процесу в першу чергу призводить до формалізованості стадії підготовки справи до судового розгляду та її нейтралізації як однієї з основних стадій і, головне, провокує сторін до зловживання своїми процесуальними правами.
4. Відсутність гнучкості процесуальних форм підготовки справи до судового розгляду, а саме попереднього судового засідання. Мова йде про неузгодженість строку проведення попереднього судового засідання, яке згідно статті 129 ЦПК України має бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі та строків розгляду окремих категорій справ, зокрема справ про поновлення на роботі та стягнення аліментів, які згідно ч. 1 статті 157 ЦПК України мають бути розглянуті протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі.
5. Відсутність законодавчої регламентації в межах стадії провадження у справі до судового розгляду можливості відкладення та оголошення перерви у попередньому судовому засіданні.
6. Відсутність прямого законодавчого закріплення процесуальних конструкцій зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, крім тих випадків, що передбачають закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду згідно частини 4 та 5 статті 130 ЦПК України.
7. Відсутність законодавчого посилання на готовність справи до судового розгляду як на умову закінчення підготовки справи та призначення її до судового розгляду, що, на думку автора, є істотним недоліком правового регулювання стадії підготовки справи до судового розгляду, оскільки саме визначення ступеню готовності справи до слухання у кінцевому випадку визначатиме якість та своєчасність проведення власне судового розгляду.
Ці та інші прогалини нерідко призводять до вимушеного порушення закону судами; збільшення строків розгляду справ, що є зворотною тенденцією до забезпечення доступності судового захисту та прискорення відправлення правосуддя; неприйняття на психологічному рівні не лише попереднього судового засідання, але й самої підготовки справи до судового розгляду взагалі як суддями, так і особами, які беруть участь у справі.
Література:
1. Абушенко Д.Б. Судебное усмотрение в гражданском и арбитражном процессе / Д.Б. Абушенко. – М.: Норма, 2002. – 176 с.;
2. Треушников М.К. Правовое регулирование гражданского процесса на отдельных его стадиях / М.К. Треушников // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве: материалы Всероссийской научно-практической конференции [отв. Ред. И.А. Приходько]. – М., 2001. – С. 113. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.legist.ru/conf/Treushnikov.htm;
3. Решетникова И.В. На пути от следствия к состязанию в гражданском процессе / И.В. Решетникова // Теоретические и прикладные проблемы реформы гражданской юрисдикции. – Екатеринбург, 1998. – С. 73-91.;
4. Решетникова И.В. Арбитражный суд и состязательное судопроизводство / И.В. Решетникова // Арбитражные суды: теория и практика правоприменения: сборник статей к 75 - летию Государственного арбитража — Арбитражного суда Свердловской области [отв. ред. И.В. Решетникова и М.Л. Скуратовский]. – Екатеринбург: Институт частного права, 2006. – 552 с.
e-mail: Femida_o@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
