Актуальність проблеми застосування норм Конституції України зумовлена, перша за все, її предметом регулювання, який охоплює не одну сферу суспільних відносин, а всі, і в кожній з них проявляється її активна роль. Конституція України закріплює найважливіші засади державного устрою, права та свободи людини і громадянина, основні принципи діяльності державної влади тощо. Все це обумовлює важливість реалізації норм Основного Закону України. Втілення в життя конституційних норм через таку форму реалізації як застосування вимагає втручання у процес правореалізації компетентних суб’єктів - суб’єктів правозастосування. Саме наявність таких суб’єктів є однією з специфічних рис, що відрізняють застосування конституційних норм від інших форм реалізації норм Основного Закону України. Питання щодо кола суб’єктів застосування норм Конституції України залишається мало дослідженим.
Для визначення кола суб’єктів застосування норм Конституції України необхідно проаналізувати напрацювання, які були зроблені в загальній теорії права. Так, в юридичній літературі можна простежити три основні підходи до розуміння цього питання. Перший підхід передбачає, що норми права застосовують тільки державні органи суворо в межах своєї компетенції. Прихильники другого підходу вважають, що правозастосуванням займаються органи державної влади та уповноважені громадські організації. Інший підхід до вирішення питання щодо суб’єктів застосування норм права у тих авторів, які вважали, що застосування норм права неможна пов’язувати тільки з діяльністю державних органів. Згідно з цією точкою зору, яку захищали Г.І. Федькін і П.Є. Недбайло, норми права застосовуються не тільки державними органами, але й громадськими організаціями і окремими громадянами [1]. У конституційній теорії, також, підтримується точка зору, що суб’єктами застосування конституційних норм є виборці, тобто громадяни, що виступають в особливої державно-правової якості [2].
Істотним недоліком в міркуваннях авторів, які вважають, що норми права застосовують громадяни, є відсутність чіткого розмежування у формах реалізації права. Так, за думкою, Г.І. Федькіна прикладами застосування норм права громадянами є укладення цивільно-правового договору, підписка на державну позику, голосування на виборах та ін. Однак, приведені приклади не є правозастосуванням, а використанням громадянами своїх прав, оскільки права в зазначених випадках здійснюються самим носієм права. Також, точка зору, що громадянин застосовує норми права не може бути визнана вірною, оскільки у громадянина відсутні владні повноваження для застосування загального правила до конкретного випадку. Ці аргументи, також, вказують на те, що не зовсім вірною є точка зору, що конституційні норми застосовуються виборцями, тобто громадянами, які виступають в особливій державно-правовій якості. Однак, слід враховувати, що громадянин активно сприяє органам держави в застосуванні норм Конституції України.
Досить довгий час домінувала ідея, що застосування норм права – це виключно прерогатива державних органів. Слід погодитись з думкою Ю. Тодики, що, на теперішній час, таке розуміння кола суб’єктів застосування норм Конституції не може у повній мірі задовольнити теорію конституційного права та юридичну практику [3]. Суб’єктами застосування норм Конституції України можуть виступати і громадські організації. Однак, необхідно підкреслити, що правозастосовна діяльність таких суб’єктів здійснюється за делегуванням держави та її органів. Слід зазначити, що до суб’єктів застосування конституційних норм треба віднести і органи місцевого самоврядування.
Найбільший інтерес викликають вищі органи держави як активні суб’єкти застосування норм Конституції України. Це такі органи як Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України. Всі вони наділені повноваженнями щодо безпосередньої участі у здійсненні установчої влади, яка належить народові України. Усі вони в тій чи іншій мірі займаються правотворчістю, яка об’єктивно покликана сприяти застосуванню конституційних норм.
Особливу роль в реалізації і, зокрема, застосуванні норм Конституції України покликаний відіграти Конституційний Суд України. Статус Конституційного Суду України, визначений в окремому розділі Конституції України, свідчить про його особливе призначення, яке полягає у встановленні та гарантуванні прав та свобод людини і громадянина, дотриманні принципу поділу влади, забезпеченні верховенства права. Визнання Конституційного Суду України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України) зумовило обсяг його компетенції [4].
Таким чином, до суб’єктів застосування норм Конституції України можна віднести органи державної влади та місцевого самоврядування, органи судової влади, прокуратури, та посадових їх осіб, в межах своїх повноважень. Також, особливу роль в застосуванні норм Конституції України покликаний відіграти Конституційний Суд України. Суб’єктами застосування конституційних норм можуть бути громадські організації, однак застосування ними конституційних норм відбувається за делегуванням держави та її органів.
Література:
1. Радько Т.Н. Теория государства и права: Учебник для вузов. / Т.Н. Радько. – М.: Академический Проект, 2005. – 816 с.
2. Эбзеев Б.С. Конституция. Правовое государство. Конституционный Суд: Учебное пособие для вузов / Б.С. Эбзеев. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 349 с.
3. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: монографія / Ю.М. Тодика - Х. : Факт, 2000. – 608 с.
4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (зі змінами від 8 грудня 2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
