Author: Хлистова Надія Борисівна, ад’юнкт кафедри кримінального права та кримінології Донецького юридичного інституту ЛДУВС України, Назимко Єгор Сергійович, курсант факультету міліції громадської безпеки Донецького юридичного інституту ЛДУВС України
Ст. 46 Кримінального кодексу (далі - КК) України закріплює інститут примирення злочинця з потерпілим, згідно з яким особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Елементи кримінально-правового компромісу також містяться у ст. 45 та ч. 1 ст. 66 КК України, що враховують факт добровільного відшкодування особою, яка вчинила злочин, завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, у якості підстави (разом із вчиненням злочину невеликої тяжкості вперше, щирим каяттям та сприянням розкриттю злочину) звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК України) та обставини, яка пом’якшує покарання, відповідно (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України).
На нашу думку, примирення потерпілого зі злочинцем - лише частина інституту та процесу медіації, а, від цього, названі вище статті потребують вдосконалення відповідно до західноєвропейських програм кримінально-правового компромісу, що є цілком зрозумілим. На це звертає увагу і Ю. В. Голик, який зазначає: «Якщо нехтувати можливостями, які надає медіація, кримінальна юстиція захлинеться у потоці дрібних кримінальних справ і перестане функціонувати» [4, 30]. Розумний компроміс, досягнення якого, не заперечуючи принципи об’єктивної істини, справедливості, законності, презумпцію невинуватості та інші засади кримінального судочинства, сприятиме усуненню негативних наслідків злочину та справедливому розв’язанню справи. До того ж цей кримінально-правовий захід гарантований ч. 5 ст. 55 Конституції України, яка зазначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В межах Європи питання медіації врегульоване, наприклад, такими нормативно-правовими актами, як: Рекомендація РЄ про посередництво у кримінальних справах (1999 р.) [1, 86-98]; Рамкове рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001 р.), відповідно до якого всі країни ЄС зобов’язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва (причому до 22 березня 2006 р. всі країни ЄС в обов’язковому порядку повинні були прийняти закони, які забезпечували б проведення посередництва у кримінальних справах) [1, 72-77]; Європейська конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.), яка закликає до більш широкого застосування медіації [2, 455] та ін.
Але, як зазначає М. І. Хавронюк, усі ці рекомендації Україною поки що фактично ігноруються [3, 540]. Провівши аналіз зазначених міжнародних документів та положень медіації за КК Франції, Молдови та Бельгії, на жаль, слід зазначити, що український законодавець недостатньо враховує досвід країн Західної Європи в питаннях використання відновлюючих заходів у кримінальному праві.
Враховуючи вищезазначене вважаємо за доцільне винести на обговорення такі положення:
по-перше, випадки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України) та примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України) доцільно поширити і на розгляд справ про злочини середньої тяжкості. У багатьох країнах сферу застосування посередництва розширено і на більш тяжкі злочини: наприклад, в Молдові на злочини середньої тяжкості, у Бельгії це справи про злочини, карані тюремним ув’язненням на строк до 20 років, а у Франції обмежень взагалі немає [3, 542];
по-друге, пропонуємо закріпити у ст.ст. 45 та 46 КК України положення про те, що від кримінальної відповідальності можуть звільнятися особи, які вчинили необережний злочин, незалежно від наявності в їх діяннях сукупності чи повторності необережних злочинів, а також вчинили умисний злочин вперше. Процедури посередництва між жертвою і злочинцем в різних країнах у переважній більшості випадків проводиться і щодо сукупності та повторності злочинів проти власності або нетяжких насильницьких дій, вчинених, як правило, неповнолітніми;
по-третє, бажано було б доповнити ч. 1 ст. 66 КК України ще однією обставиною, що пом’якшує покарання – примирення потерпілого з особою, яка вчинила тяжкий чи особливо тяжкий злочин. У ч. 2 ст. 66 КК України передбачено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Внесенням цих змін буде закріплено обов’язок, а не право суду враховувати медіацію при скоєнні тяжких чи особливо тяжких злочинів. Таке положення має на меті захист прав та свобод як потерпілого, так і особи, що скоїла злочин;
по-четверте, що стосується норм Особливої частини КК України, то доцільно створити перелік злочинів, при яких допускається укладання компромісної угоди. Але він повинен бути максимально виваженим та прорахованим для того, щоб в свідомості пересічних громадян це не ототожнювалося із середньовічною індульгенцією про викуплення гріхів для кожного, хто їх вчинив.
Література
1. Вестник восстановительной юстиции. – М., 2002. – Вып. 4. – с. 72-77.
2. Збірка договорів Ради Європи. – К., 2000. – с. 455.
3. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К., Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.
4. Голик Ю. В. Философия уголовного права: современная постановка проблемы / Философия уголовного права. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 348 с.
e-mail: nazumuch@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
