ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ТА ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ ДОПИТУ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
23.02.2007 16:29
Author: Бєляєв Дмитро Володимирович, курсант факультету з підготовки слідчих Запорізького юридичного інституту ДДУВС, Солов’євич Інесса Владиславівна, канд. юрид. наук, доцент, начальник кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту ДДУВС
У практиці слідчих підрозділів органів внутрішніх справ допит являє собою одну з найпоширеніших слідчих дій та спосіб отримання доказової інформації.У той же час допит – одна з найбільш складних слідчих дій. Його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибоко знання психології людини, оскільки метою допиту є отримання повних та об’єктивно відображаючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться – доказами.
Незважаючи на те, що даній темі була приділена достатня увага, як у минулому (Ратінов А.П., Корнєєв Л.М.), так і в сучасній науці (Коновалова В.Є., Бахін В.П., Біленук П.Д.), однак і сьогодні проблеми підвищення ефективності і якості допиту залишаються актуальними. Висвітленню різних аспектів допиту присвячені праці відомих вчених, таких як Берназ В.Д., Коновалова В.Є., Порубов Н.І., Образцов В.А. та ін.
Правомірність застосування тактичних прийомів допиту, що спираються на знання і використання психологічних методів впливу, у першу чергу визначаються точною відповідністю букві і духу кримінально-прцесуального закону. Недотримання чи неналежне дотримання загальних положень кримінального – процесуального кодексу і процесуальних правил допиту є істотним порушенням закону, що тягне недопустимість використання отриманої інформації як доказової.
Складність допиту полягає в тому, що допитуваний далеко не завжди одразу ж дає слідчому потрібні для справи свідчення настільки повні, щоби охопити усі обставини події, які йому відомі, і настільки достовірні, щоби відповідати реальній дійсності, а іноді і зовсім відмовляється підтримувати контакт під час спілкування. Тому той чи інший результат допиту залежить не тільки від процесуального порядку його проведення, а й від правильного, виваженого, поєднаного застосування психологічних і криміналістичних знань.
Процесуальні норми – основа допиту, його загальні рамки, що забезпечують законність слідчої дії, але успішне вирішення завдань допиту потребує від слідчого творчого підходу до проведення цієї процесуальної дії, майстерності і знання психологічних прийомів.
Поняття „психічний вплив” і „психологічний вплив”, маючи свої схожі семантичні відтінки, у літературі і практиці іноді використовуються часто як взаємозамінюючі.[3,198] Можна сказати, що це будь-який нефізичний вплив однієї особистості на іншу, ознаки процесу чи кінцевий результат. Психологічний вплив – це навмисне, цілеспрямоване втручання в процеси психічного відображення дійсності іншої людини на відміну від психічного впливу, який може відбуватися і без вираженого бажання суб’єкта, що впливає, і навіть у його відсутності.
Психологічний вплив класифікується за різними підставами. Так, за характером впливу Берназ В.Д. виділяє:
- простий вплив, пов’язаний з реалізацією детального плану послідовних дій, що відбувається за один сеанс допиту. Як правило, простий вплив обумовлений досягненням однієї чи декількох практичних цілей.
- складний вплив, який складається з ряду простих, і стає засобом чи способом досягнення стратегічної мети. Наприклад, для співробітника - це рішення професійного завдання: переконання в необхідності співробітництва, дачі свідчень, видачі доказів та ін. [4, 28].
За спрямованістю впливу може бути індивідуальним чи соціально-психологічним. Індивідуальний - спрямований на конкретну людину, соціально-психологічний – на групу людей [5, 432].
Форма здійснення психологічного впливу може бути відкритою, закритою (неочевидною) і комбінованою. Відкрита форма має на увазі звернення безпосередньо до рівня свідомості. Закрита – пов’язана з використанням засобів, що впливають на сферу підсвідомості (непрямий допит та ін.). Комбінована форма - об’єднує у собі обидві попередні - вимагає високої психологічної підготовки, ретельного методичного опрацювання або залучення фахівця з психологічної служби.
За технічною оснащеністю розрізняють:
- суб’єктивний вплив на особистість, що здійснюється за допомогою слів, прийомів, які застосовуються слідчим.
- інструментальний вплив - за допомогою матеріальних об’єктів і умов (наприклад, пред’явлення речового доказу) [6, 42].
Найдоцільнішим етичним способом впливу виступає метод переконання, оскільки він не передбачає грубого чи насильницького втручання в підсвідомість об’єкта.
Даний метод застосовується для:
- довгострокової зміни уявлень і переконань людини в необхідному напрямку;
- залучення до співробітництва;
- спонукання об’єкта до потрібного вчинку [7, 345].
Застосування методу переконання найбільш ефективно у тих випадках, коли слідчий має достатньо доказів, які викривають особу у злочині.
Важливим при застосуванні психологічного впливу, як зазначає Романов В.В., є дотримання принципів законності, науковості та доцільності, які звичайно пов’язуються з допустимістю та правомірністю використання психологічного впливу в кримінальному процесі [8,417].
Суть психологічного впливу полягає у використанні прийомів для забезпечення найбільш ефективної форми повідомлення доказової інформації, зміни ходу психічних процесів та суб’єктивної позиції допитуваного й породження в ньому бажання давати правдиві показання, допомогати слідству у встановленні істини.
Коновалова В.Є. класифікує психологічні прийоми, які сприяють отриманню інформації в процесі допиту, залежно від тих завдань, які перед ним ставляться:
а) такі, що актуалізують закарбоване в пам’яті (пред’явлення речових та оголошення письмових доказів);
б) направлені на встановлення мотивації показань (постановка серії запитань, які дозволяють визначити мотиви, якими керується особа під час дачі показань);
в) такі, що сприяють викриттю винного (оперування наявною інформацією про винуватість особи у вчинені злочину - показаннями свідків, письмовими та речовими доказами, висновками експертів, показаннями інших осіб);
г) такі, що сприяють виявленню неправди (співставлення питань з версією розслідування та системою доказів, зібраних по справ)і;
д) такі, що встановлюють психологічний контакт та усувають конфліктні ситуації [9, 53].
Формування контакту, через який здійснюється психологічний вплив слідчого на допитуваного, є важливим елементом при допиті. Так, В.Г. Лукашевич зазначає, що психологічний контакт допустимо інтерпретувати і як мету, детермінуючу готовність до спілкування, і як процес обміну інформацією, що відбувається для вирішення питань слідства, і, нарешті, як результатні відносини, які дозволяють продовжувати спілкування і разом вирішувати певні завдання [10, 64].
Стосовно тактичних прийомів встановлення психологічного контакту в криміналістичній літературі існує декілька точок зору з цього приводу. Так, Дулов А.В. пропонує наступні:
1) породження інтересу допитуваного до допиту;
2) породження інтересу до допитуваного;
3) звернення до закону, роз’яснення значимості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, які пом’якшують вину [11, 318].
Глазирін Ф.В., в свою чергу наводить такий перелік прийомів:
1) звернення до логічного мислення допитуваного, що передбачає переконання про невідворотність розкриття злочину;
2) породження певного інтересу у допитуваного до спілкування і його результатів;
3) породження емоційного стану шляхом звернення до почуттів гордості, честі, каяття, співчуття;
4) вплив позитивними якостями особи слідчого – ввічливістю, справедливістю, доброзичливістю [12, 156].
Тому вибір способів та прийомів встановлення контакту залежить від ситуації, що склалася, особливостей особи та психічного стану допитуваного, а також від самого слідчого.
Зміна умов функціонування правоохоронних структур держави, форм і методів злочинності і її рівня диктує нам у сучасних умовах застосування в слідчій діяльності нових технологій, зміни традиційних (можливо застарілих) поглядів на методи і засоби боротьби зі злочинністю, перегляд етичних і моральних критеріїв оцінки допустимості і можливостей психологічної боротьби. Але нажаль, на теперішній час в практиці слідчих підрозділів не в повному обсязі використовуються всі правомірні прийоми, методи і засоби, що зменшує можливість отримання правдивих і повних свідчень.
Література:
1. Коновалова В.Е.Допрос: тактика и психология. - Харьков: Консум,1997
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004
3. Коновалова В.Е. Правовая психология. – Х.,1990
4. Берназ В.Д., Смаков С.М. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти) – Одеса,2005
5. Криміналістика./ За ред. В.Ю. Шепітько. Видавничій дім „Ін Юре” - Київ, 2001
6. Порубов Н.И. Тактика допроса на предварительном следствии. – М.: Издательство БЕК, 1998
7. Криминалистика./Под ред. И.Ф. Крылова. – Ленинград, 1976
8. Романов В.В. Юридическая психология. – М.,1998
9. Коновалова В.Е. Правовая психология. – Харьков: Консум, 1997
10. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: проблемы, методика исследования, перспективы использования. Монография. – Киев: Издательство Укр. академии внутренних дел, 1993
11. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск: Высшейш шк., 1975
12. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий – Свердловск, 1973
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
