Автор: Танцюра Олена Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Відносини християнської церкви і будь-якої держави представлені трьома основними типами: «цезарепапізм» — перетворення верховної державної влади на центр релігії; «папоцезаризм» — підпорядкування держави релігійним установам з наступним делегуванням їй тільки управлінських повноважень; «симфонія влад» — гармонія і злагода церкви і держави при взаємній підтримці та впливі.
Правова культура Київської Русі складалася багато в чому завдяки церковному праву, що уже саме по собі було важливим компонентом її правової системи. Концепція «симфонії влад» є поєднуючою ланкою православної цивілізації та світу політичного, оскільки у тому чи іншому вигляді вона була присутньою у всіх історично відомих православних державах. Але, на практиці, вона практично ніколи не реалізовувалася.
Cтавлення до церковних канонів завжди було шанобливим. Норми релігії та норми церковного права сприймалися як «правда», тобто як вища справедливість. Так, за Філофеєм — автором одного з варіантів теорії «симфонії влад» — закони держави — це лише частина «правди», яка підтримується силою влади.
Канонічна норма «симфонії влад» була сформульована у VI ст. у передмові до VI Новели імператора Юстиніана: «Найвеличніші дарунки Божі, що надані людям вищим людинолюбством — це священство і царство. Перше служить справам Божим, друге дбає про справи людські. Але якщо перше є воістину безпорочним і прикрашене вірністю Богу, а друге прикрашене правильним і порядним державним устроєм, між ними буде добра симфонія, з якими вона на користь людського роду пропонується».
Руський митрополит Іоан Сничев так визначав сутність симфонії влад: „...церква, як влада духовна, поряд з владою світською служить однією з головних опор національної державності: не змішуючись і не підкоряючись їй... Таке взаємне розділення та гармонічне поєднання влад є неодмінною рисою богоугодного державного устрою”. Симфонія або узгодження державної і церковної влад полягала в такому відношенні імператорів і царів до церкви, при якому вони вважали своїм головним обов’язком охороняти догмати, протистояти єретизму, сприяти процвітанню і поширенню православної віри, піклуватися про благоденство церкви. Сутність концепції «симфонії влад» полягала у тому, що законодавство повинне відповідати вищому моральному закону — Святому Письму, яке встановлює моральні норми поведінки для абсолютної більшості підданих держав.
Інституційно ідея «симфонії влад» знайшла свій відбиток у практиці скликання в Російській державі Освячених (церковних) соборів і Земських соборів. Вищий орган церковної влади — Освячений собор — входив у повному складі до «верхньої палати» Земського собору. Собори, керуючись принципом «симфонії», видавали найважливіші релігійні та правові акти, формували органи державної влади, зокрема обирали правителя держави у випадку припинення династії. Постанови соборів обов’язково затверджувались імператорською владою. Із проведення засідань видно, що імператори визнавали незалежність церковної влади. Визнаючи самостійність церковної влади, ще на Першому Вселенському Соборі (325 р.) Костянтин Великий у своїй промові єпіскопам говорив, що йому „і в голову не прийде бажання бути суддею над вами”. Імператори не головували в соборах, не брали участі в прийнятті важливих церковних питань та не впливали на їх рішення. На соборах церковна влада була законодавчою та судовою. Крім того, вона вважалась недоторканою від влади імператора. Дотримуючись симфонії влад, імператори не тільки визнавали святі канони, встановлені на Вселенських Соборах, але й самі підкорялися їм. Більше того, вважаючи святі канони навіть вище за цивільні закони, узгоджували їх так, щоб цивільні закони не протиречили церковним. Симфонія влад знаходилася в такому відношенні імператорів до церкви, коли вважалося першим обов’язком царської влади охороняти догмати, захищати православну церкву від єретиків, сприяти процвітанню та розповсюдженню православної віри, шанувати церковну владу та турбуватися про благоденство церкви. Візантійські імператори вважали це своєю головною державною справою.
В одній з постанов імператора Юстиніана говорилось: „Церковні закони мають таку ж силу в державі, як і державні, що дозволено або заборонено першими, те дозволяється або забороняється останніми. Тому злочини проти перших не можуть допускатися в державі за законами державними”.
Це вчення увійшло в головні церковні акти та державне законодавство й після Юстиніана. Константинопольському патріарху Тарасію, головуючому на 7 – му Вселенському Соборі (787 р.), було подане послання єпіскопів, у якому стверджувалось: „Священство є освячення та укріплення царства, а царство – сила та фортеця священства... перше упорядковує та турбується про небесне, а друге, за допомогою правових норм, керує земним. Нині воістину...згода (симфонія) одержала верх над розбіжністю, роз’єднання поступилось місцем єднанню”.
За часів правління Петра І в Росії, як і в інших європейських державах того часу, спостерігається тенденція до утвердження суверенітету світської влади та підпорядкування церкви державі. Скасовується патріаршество і замість нього утворюється колегіальний орган на чолі з державним чиновником — обер-прокурором, тому акти Синоду мали цілком державно-нормативний характер. Однак, декрети Радянських урядів Росії та України закріпили тоталітарну модель державно-церковних відносин, яка виключала релігійну свободу громадян. Подальшого розвитку антицерковна державна політика одержала у Постанові ВЦВК та РНК РСФСР «Про релігійні об'єднання» (від 8 квітня 1929 р.), що з незначними змінами діяла до 1990 р.
Зміни державно-церковних відносин, певна трансформація державної політики стосовно Церкви почали відбуватися лише у другій половині 80-х рр., напередодні ювілею тисячоліття хрещення Русі. У 1988 р. Помісним Собором був прийнятий новий Статут про управління Російської православної церкви.
В теорії права та науці відсутня єдина точка зору щодо того, позитивним чи негативним є вплив «симфонії влад» на суспільство. Проте до плюсів «симфонії влад» з певністю можна віднести: єдність церкви і держави, взаємоповага, взаємодопомога, спокій в суспільному житті країни, відсутність повстань та заворушень серед населення тої чи іншої держави, відсутність розколу в країні на прибічників однієї та іншої церкви, зручність та вигідність даної «симфонії влад», особливо, була відчутна для царя, тобто правлячої особи в країні, оскільки спокій в державі не залежав від того яку віру він сповідає, бо віра була єдиною для всіх. До мінусів «симфонії влад» можна віднести: недемократичність даного суспільства, оскільки громадяни не можуть сповідувати ту релігію, яку вони бажають. В країні діє лише одна релігія, а громадяни повинні бути прибічниками лише цієї однієї віри. Крім того, якщо говорити про осіб, які сповідуючи певну релігію мігрують до країни з іншим віросповіданням, то вони потрапляють в досить невигідне та складне становище, що обмежує їхні права та свободи.
Система державно-церковних відносин у сучасній Україні регулюється як міжнародними, так і національними нормативно-правовими актами. У своїх базових положеннях вона відповідає міжнародним і конституційним стандартам прав і свобод людини. Разом з тим, державно-церковні відносини є далекими від ідеалу, що й викликає необхідність удосконалювання законодавства щодо релігії та церкви.
Література:
1. Алексей Николин. Церковь и государство (история правовых отношений).– Издание Сретенского монастыря, 1997. – C.75.
2. Зеньковский С.А. Патриарх Никон. Цит. по: Патриарх Никон: трагедия русского раскола. – М., Изд-во “Даръ”, 2006. – С. 487.
3. МитрополитИ.Снычев.Русская симфония.– Житомир:НІ-КА,2003.– С.542.
4. Тальберг Н.Д. История Русской Церкви. – Киев, Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2007. – С.350.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
