У чинному кримінально-процесуальному законодавстві України призначення експертизи розглядається як один з трьох способів використання спеціальних знань у судочинстві. Експертиза призначається слідчим у випадках, коли для вирішення певних питань при проведенні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Призначення експертизи є процесуальним рішенням слідчого та її рішення суворо регламентоване нормами процесуального права, вона є процесуальною дією при доказуванні зі спеціальною формою, де експерт, використовуючи спеціальні знання, досвід, професійні навички у межах своєї компетенції виявляє нові докази, що мають значення для пізнання злочину. Оскільки призначення експертизи є процесуальною дією і, таким чином, її проведення можливе лише у порушеній справі, та чітко регламентоване нормами процесуального права. Разом з тим у науковій літературі і серед практичних працівників існує думка, що окремі види експертиз можна проводити до винесення постанови про порушення справи. Необхідно зазначити, що при такому порядку відсутні реальні гарантії вірогідності експертного висновку та істотно ускладнена реалізація права обвинуваченого на захист. Згідно із законом (ст..66, ст.75 КПК) слідчим як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для надання висновку з питань, що дослідуються. Питання, які поставлені перед експертом та його висновки не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта, разом з тим кримінально-процесуальний закон не дозволяє поєднувати процесуальні функції експерта з функціями свідка, слідчого та інших суб'єктів. Однак відповідно до ст. 128 КПК експертом може бути також особа, яка раніше у цій справі виступала в якості спеціаліста. Відповідно, що слідчий у постанові про призначення експертизи спеціалістам експертних установ зазначає лише назву установи, а керівник сам доручає її проведення конкретному експерту чи експертам. На мою думку, це суперечить вказаним нормам (66, 75, 77, 114 КПК). Автори Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затверджену наказом Міністерства юстиції від 08.10.1998р. № 53/5 пішли ще далі у п. 22 записали, що керівник експертної установи доручає проводити експертизи її структурному підрозділу, керівник якого може вирішувати кому з експертів доручити її виконання це суперечить, навіть чинній ст. 198 КПК. Вважаю, керівник названої установи на вимогу слідчого зобов'язаний виділяти конкретного спеціаліста або запропонувати узгоджену кандидатуру експерта. Такий порядок не є втручанням в "організаційно-розпорядчі функції керівника експертної установи і не спричиняють дезорієнтацію роботи", як це намагаються довести деякі працівники експертних установ. Необхідно зазначити, що закон не наділяє керівника експортного закладу правом контролю за якістю експертизи, тобто право втручатися в процес експертного дослідження та в одержані результати. Відсутність такого права - це одна із гарантій незалежності судового експерта. Між тим відомчі приписи зобов'язують керівника здійснювати такий контроль, впливати на якість висновків експерта і фактично вимагають від експертів виконання таких вказівок керівника. Читку позицію з цього питання висловила Т. Авер'янова: керівник експертної установи виконує лише "суто організаційні і забезпечуючи проведення експертизи функції (Аверянова Т.В. Субьекты експертной деятельности. // Вестник криминалистики. - 2001.=Вып.2.с.34 Існує ще одна проблема, яка відноситься до процесуального статусу об'єкта експертизи. Як правило, вважається, що об'єктом експертизи є речові докази, які мають важливе значення для справи і слугують джерелом доказової інформації. Необхідно зазначити, що така думка є хибною. Доказове значення є не самі речі, предмети, а лише їх властивості, ознаки або зафіксовані ними відображення інших об'єктів. Самі речі виступають лише як носії інформації. Доказове значення має лише ця інформація, а саме дякуючи її приналежності до справи, ми називаємо цю систему носієм, а її зміст - речовими доказами. Постає ще одна проблема. Як на практиці відбувається передача об'єктів дослідження до експертних установ? У постанові про призначення експертизи слідчий зазначає, що на дослідження направляються речові докази, вказується їх назва, кількість, а для ознайомлення направляються матеріали кримінальної справи. Потім слідчий пише супровідного листа керівникові експертної установи і, як правило, особисто передає справу та об'єкти експертного дослідження. Якщо експерт є незалежний від зазначеної установи спеціаліст, то слідчий вданій ситуації має змогу контролювати його організаційну діяльність, процес дослідження та зберігання об'єктів тощо. А у випадку коли експертиза проводиться в експертній установі, то рух справи та об'єктів віддано на розсуд працівників її канцелярії та експерт. Отже, на сьогоднішній день, слідчий не має можливості передавати об'єкти та матеріали справи безпосередньо експерту, а також, як уже зазначалося дізнаватися про його особисті та ділові якості та вирішувати інші процесуальні питання. Неврегульованість цих питань іноді призводить до втрати об'єктів та матеріалів справи, пошкодження та знищення цих об'єктів без згоди слідчого тощо. Це відбувається через те, що процесуальний закон не зобов'язує експерта узгоджувати свої дії з слідчим, а названа вище Інструкція здебільшого стосується експертів і не є законодавчим актом. Підсумком проведення експертного дослідження є висновок, який закон відносить до числа самостійних видів судових доказів (ч. 2 ст.65 КПК) і так як усі інші докази не має завчасно встановленої сили. У той же час оцінка висновку експерта має певну складність Зазначу, що являючись результатом дослідження, яке було проведене з використанням спеціальних знань, інші учасники процесу не завжди адекватно можуть оцінити висновок, так як не володіють знаннями. Часто на практиці завищують доказове значення висновку експерта. Як приклад, можна навести досить розповсюджене помилкове судження, коли висновок про родову (групову) приналежність інтерпретації, як індивідуальну ідентифікацію. Суддя оцінює як категорично позитивний у встановленні конкретної тотожності. Таким чином, названі проблеми є нічим іншим як недосконалістю правового регулювання, що потребує змін у процесі вдосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Література: 1. Конституція України від 28 червня 1996 року із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України.- 1996р.-№30.-ст.141 2. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Тертишник В.М.- К., АСК. 2007.-с.1056 3. Орлов Ю. Спорные вопросы судебной експертизы // Рос.Остиции-1995.-№1.-с13 4. Аверянова Т.В. Субьекты експертной деятельности // Вестник криминалистики.-2001.- Вып. 2 - с.34
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
