Визначення митної вартості товарів – це сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів [1].
У тому разі, коли митному органу надаються документи про підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) і достовірність зазначених в них даних не викликає сумніву, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів.
Порядок визначення митної вартості регламентується постановою Кабінету Міністрів України вiд 20.12.2006 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», у якій зазначено, що митна вартість складається з ціни товару, наведеної у рахунку-фактурі (рахунку-проформі), і фактичних витрат, якщо їх не включено до рахунку-фактури (рахунку-проформи), залежно від умов поставки цих товарів згідно з Правилами міжнародної торгівлі Інкотермс.
Митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями Митного кодексу України. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.
Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж тим, що він використав для її визначення.
Виходячи з цього положення ми бачимо, що митні органи практикують запити до декларанта з вимогою надати калькуляцію ціни товару. На практиці калькуляцію ціни отримати практично неможливо. Тоді, митні органи мають право самостійно визначати митну вартість товару. Але наявність такого права митного органу, ще не означає автоматичну правомірність застосування іншого методу визначення митної вартості, як способу реалізації митницею владних управлінських функцій. Митний орган зобов'язаний обґрунтувати та довести правомірність визначення ним митної вартості.
Таким чином, аби упевнитись, що задекларована митна вартість ґрунтується на «дійсній вартості» здійснюється порівняння рівня заявленою митної вартості з рівнем митної вартості ідентичних і подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено. Такі дані знаходяться в ціновій базі Держмитслужби. В разі наявності в ціновій базі більш високих цін, навіть за наявності додаткових пояснень з боку декларанта, вони приймаються за базу для визначення митної вартості товарів.
Отже, теоретично, митна вартість товару, визначена митним органом, є обґрунтованою та небезпідставною. Але як це відбувається на практиці. При визначенні митної вартості митні органи обирають найвищу ціну, яка є у базі, не беручи до уваги країну-виробника, обсяги поставки, знижки та інші умови поставки, які впливають на ціну товару.
Непоодинокі випадки, коли консультації з декларантом стосовно визначення митної вартості взагалі не проводяться, рішення приймається без надання права декларанту подати додаткові документи для підтвердження своєї позиції. Це, безумовно, суперечить Митному кодексу, стаття 266 якого вимагає: «якщо митна вартість не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1), проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до інших методів».
На запит декларанта, як було визначено митну вартість оцінюваних товарів, митні органи дають дивні пояснення. Наприклад, про відсутність калькуляції собівартості від постачальника, яку декларант в принципі не може дати, оскільки цей документ є комерційною таємницею. Або прайс-листів, коли таких документів виробник не має взагалі [2].
У випадку, коли постачання здійснює не виробник, а трейдер, митні органи взагалі не приймають декларацію як підтвердження заявленої декларантом митної вартості, мотивуючи це тим, що експортна декларація країни відправлення не відображає в цілому поставку товару від відправника до українського одержувача. Крім того, митні органи не звертають уваги на той факт, що в деяких країнах експортних декларацій на паперових носіях взагалі не існує, а в інших надання будь-кому експортних декларацій заборонено законодавством.
Важливо зазначити, що митний огляд, період очікування визначення митної вартості займає досить тривалий час, при цьому необхідно оплачувати стоянку транспорту з нерозмитненим вантажем. Отже, суб’єкт господарювання зазнає додаткових витрат.
Таким чином, склалася практика, коли всупереч законодавству України, митною вартістю товарів стає не їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а ціна за даними внутрішньої бази Державної митної служби України.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що існує певна «розмитість» в окресленні прав та обов’язків декларанта і митного органу, немає чіткого нормативного регулювання визначення митної вартості товарів, немає норми щодо розрахунку її числового значення на момент перетину товарами митного кордону. Практика визначення митними органами митної вартості товарів на момент перетину митного кордону є непродуктивною, оскільки існують певні проблеми на законодавчому рівні. Така практика призводить до зниження конкурентоспроможності легальних імпортерів. Економічно необґрунтоване збільшення цін на імпортовані товари тягне за собою й зниження рентабельності імпортних операцій, що оподатковуються податком на прибуток в Україні. При цьому втрати держави можуть значно перевищити доходи від ввізного мита. Для вирішення цієї проблеми необхідно розробити і внести ряд відповідних змін до законодавства, що забезпечить прозорі механізми визначення митної вартості товарів.
Література:
1. Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 51. – Ст. 3417.
2. В. Хоменко. Порядок встановлення митної вартості треба міняти // Сайт Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Український союз промисловців і підприємців». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uspp.kh.ua/?p=1
e-mail: valeria.semenyuck2011@yandex.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
