Тривалий час у науці кримінального права існувала проблема із визначення правового статусу експерта, оскільки на законодавчому рівні це питання не вирішувалося. У кожному конкретному випадку треба було з’ясовувати, які саме функції експерт виконував. У теорії кримінального права з цього приводу існували різні думки. Більшість вчених вбачають обґрунтовані підстави для визнання експерта службовою особою (Ш. Папіашвілі, О. Свєтлова, В. Глушкова, Ю. Щупик). Водночас є автори, які наводили аргументи на користь того, що експерт не є службовою особою (В.О. Навроцький, І.Л. Клепіцький, В.І. Рєзанов).
Наразі законодавець визначився з правовим статусом експерта як суб’єкта злочину і відніс його до осіб, що здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, які не є службовими особами. Так, згідно зі ст. ст. 3684 та 3652 КК України, до осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, належать експерт без будь-якого обмеження. Вважаємо такий підхід правильним, оскільки у більшості випадків експерт, дійсно, виконує суто професійні функції, і під час виконання своїх обов'язків не наділяється повноваженнями, зазначеними в ч. 3 ст. 18 КК, п. 1 примітки до ст. 364 КК. На нашу думку, таке законодавче рішення зумовлене наступним:
1) у всіх нормативних актах, які регламентують судово-експертну діяльність, чітко зазначено, що експертиза призначається лише тоді, коли для вирішення певних питань під час провадження за справою необхідні наукові, технічні, професійні або інші спеціальні знання (статті 1 та 10 Закону України «Про судову експертизу», статті 75 КПК, 53 ЦПК, 41 ГПК, 273 КУпАП, 66, 81 КАС). Більш того, наприклад, у ч. 2 ст. 75 КПК навіть підкреслено, що як питання, що ставляться експерту, так і його висновок по них не можуть виходити за межі його спеціальних знань. Отож, судовий експерт не вирішує і не має права вирішувати у висновку суто юридичні (правові) питання, бо залучається до участі в процесі не як особа, що обіймає якусь посаду чи виконує службові обов'язки, а лише як фахівець у певній галузі (сфері) знань, у зв'язку з чим здійснює своє дослідження, використовуючи для цього не службове становище, а свої професійні, науково-технічні або інші спеціальні знання та навички;
2) закон передбачає, що ніякі докази, у тому числі й одержані внаслідок експертного дослідження, не мають для судово-слідчих органів заздалегідь встановленої сили, а сам висновок експерта не є для них обов’язковим і оцінюється на загальних підставах, тобто нарівні з іншими доказами за справою (статті 67, 75 КПК, 147, 212 ЦПК, 42 і 43 ГПК, 86 КАС). Звідси випливає, що висновок експерта розглядається і має таке саме (рівноцінне) значення для вирішення справи, як, наприклад, і показання свідків, потерпілих, обвинувачених і за своїм правовим значенням нічим від них не відрізняється;
3) експерт складає висновок від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість навіть і тоді, коли є співробітником (представником) державної експертної установи (ст. 75 КПК, п. 12 Інструкції про призначення й проведення судових експертиз).
4) у всіх нормативних приписах (статті 384-387 КК, 77, 196, 295 КПК, 53 ЦПК, 31 ГПК, 66, 133 КАС, ст. 4 Закону України «Про судову експертизу», ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження») мова йде про можливу відповідальність судового експерта, який порушує свої обов'язки, не за службові, а лише (і виключно) за відповідні злочини проти правосуддя. Причому, нарівні з ним суб'єктами цих злочинів (статті 384, 385 КК) є й такі учасники процесу, як свідок, потерпілий, перекладач, тобто особи, які також не є службовими особами.
Втім, у певних випадках експерт може виконувати не тільки професійні функції, але і організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Наприклад, експерт, який очолює експертну установу, завідувач відділенням, завідувач лабораторією.
Таким чином, під час виконання таких обов’язків або використання відповідних функцій службової особи, експерт може бути службовою особою і нести відповідальність за службові злочини.
|