Проблематика правового (інституційно-законодавчого) забезпечення міграційної політики існує з моменту зародження української державності і до сьогодні. Найбільш дискусійними питаннями на сьогоднішній час є концептуально-правові розробки Державної концепції міграційної політики по відношенню до країн ЄС і Росії, а також організаційно-правове забезпечення становлення Державної митної служби України.
У ході глобального обговорення міграційних процесів, започаткованого 2006 р. Генеральною асамблеєю ООН, світова спільнота погодилася, що на сьогодні міграція перетворюється на вагомий чинник розвитку, боротьби із бідністю, досягнення проголошених ООН цілей тисячоліття. Разом з тим, уряди багатьох держав не здатні скористатися можливостями, які надає міграція, оскільки, по-перше, їх не усвідомлюють, а по-друге, не мають для цього належних інструментів. До їх числа можна віднести й Україну, де формування державної міграційної політики, як і її інституційне забезпечення, все ще не завершено. Подолання проблем в міграційній сфері, використання позитивного потенціалу міграції потребують удосконалення національного міграційного законодавства, створення належних адміністративних органів з його виконання, розвитку міжнародного співробітництва у відповідній сфері [1].
Міграційна політика, адекватна сучасним вимогам - це не лише система заходів щодо впорядкування та контролю за переміщеннями населення. На зміну традиційному вузькому підходу приходить більш широке її розуміння як багатостороннього феномену. Діапазон дії міграційної політики значно розширюється, взаємопов’язаність її окремих напрямів посилюється, що сприяє оформленню цієї політики як цілісної системи, яка поєднує: протидію чинникам, що породжують еміграцію, адже, як зазначалося у доповіді Генерального секретаря ООН з міграції та розвитку, «основний принцип міграційної політики полягає в тому, що кожна людина повинна мати можливість жити і бути успішною в рідній країні»; власне міграційну політику, тобто систему заходів щодо регулювання переміщень населення та протидії нелегальній міграції (у т.ч. політику щодо працевлаштування громадян за кордоном, а також залучення іноземної робочої сили, студентів з-за кордону, прийому біженців); широкий спектр заходів з інтеграції іммігрантів (соціально-економічних, освітньо-культурних, політичних); забезпечення зворотності трудової міграції громадян, адаптації та реінтеграції тих, хто повернувся, заохочення грошових переказів від працівників-мігрантів на батьківщину та їх ефективного використання; забезпечення підтримки і тісного зв’язку із співвітчизниками за кордоном, використання фінансового, соціального, інтелектуального, політичного, демографічного потенціалу діаспори в інтересах країни, заохочення імміграції її представників [2].
Політика у сфері міграції повинна формуватися в рамках довгострокової стратегії розвитку країни, мати комплексний, різнорівневий характер, забезпечуватися скоординованою діяльністю різних відомств, базуватися на науково обґрунтованих підходах, мати розуміння та підтримку у суспільстві.
Для того, щоб надати політиці у сфері міграції нового імпульсу, видається доцільним врахувати таке:
1. Вироблення стратегічного бачення політичних цілей, яке повинно забезпечити прийняття Концепції державної міграційної політики України, має відбутися на основі глибокого наукового аналізу демографічних тенденцій, перспектив економічного розвитку та міграційної ситуації в країні, а також міжнародного досвіду, бути вільним від політичних спекуляцій та побутових міфів і стереотипів.
2. Розробка та затвердження Концепції мають супроводжуватися громадським обговоренням проекту, в якому активну участь мають взяти громадські об’єднання мігрантів, правозахисні організації.
3. При розробці Концепції необхідно виходити з того, що завдання цього документу – визначити підхід до державного регулювання міграційних процесів, основні цілі такої діяльності. Конкретні заходи законодавчого, фінансово-економічного, організаційного характеру мають стати частиною різних нормативних документів та державних програм.
Аналіз міграційної ситуації в світі та в Україні, а також прогнозних оцінок соціально-економічного та демографічного розвитку країни дає змогу визначити стратегічну мету міграційної політики як збереження власного населення та його поповнення ззовні на основі певних етнічних, професійно-кваліфікаційних, вікових та інших критеріїв.
Виходячи з цього, Концепція державної міграційної політики України має спрямувати владу та суспільство на: скорочення втрат населення держави внаслідок еміграції, забезпечення громадянам достойного становища вдома; захист прав та інтересів українських мігрантів за кордоном, розвиток тісних зв’язків із ними, використання потенціалу діаспор в інтересах розвитку України; повернення працівників-мігрантів, створення привабливих умов для використання їхніх валютних заощаджень у малому та середньому підприємництві, сільському господарстві, житловому будівництві тощо; сприяння репатріації етнічних українців та їхніх нащадків, вихідців з України інших національностей, тобто близького за мовою та культурою населення; дозоване розширення прийому певних категорій економічних іммігрантів на тимчасовій основі, розробку механізмів, які б уможливили за відповідності певним критеріям перетворення їхнього тимчасового статусу на постійний; інтеграцію мігрантів в українське суспільство, запобігання расизму та ксенофобії.
Таким чином, в країні існують значні прогалини в законодавчому регулюванні міграційних відносин. Проте без чіткого визначення пріоритетних напрямів міграційної політики України (чи потрібні країні іммігранти) міграційне законодавство розвиватиметься фрагментарно, без загальної концептуальної лінії. Необхідна розробка Концепції міграційної політики або Міграційного кодексу України.
На основі досвіду законодавчого регулювання міграційної сфери в зарубіжних країнах в Україні необхідно:
- на законодавчому рівні закріпити принципи міграційної політики держави; усунути прогалини в законодавчому закріпленні понятійного апарату;
- законодавчо розділити міграцію на види (сімейну, трудову і економічну, гуманітарну), при цьому чітко закріпивши пріоритетність видів міграції і принципи регулювання усередині кожного виду;
- встановити пріоритети у галузі трудової міграції: розділити принципи регулювання міграції у відношенні до високо- і низькокваліфікованих фахівців. Необхідно спростити порядок отримання дозволів на роботу громадянам, які в’їжджають на сезонну і тимчасову роботу; встановити квотування чисельності іноземних працівників, які запрошуються, як в цілому, так і за окремими категоріями професій; скасувати інститут квотування видачі іноземним громадянам запрошень на в’їзд в Україну в цілях здійснення трудової діяльності; розширити перелік іноземних працівників, яким для здійснення трудової діяльності на території України не потрібно одержувати дозвіл на роботу; закріпити принцип пріоритетного використання національних трудових ресурсів з урахуванням ситуації на ринку праці;
- у галузі гуманітарної міграції: посилити вимоги і порядок надання статусу біженця; закріпити вичерпний перелік обставин, при яких особи з гуманних міркувань не можуть бути піддані адміністративному видворенню або депортовані, з наданням права на тимчасовий притулок. Необхідно обмежити коло осіб, які визнаються вимушеними переселенцями, тільки громадянами України, які проживають на території України, які покинули місце проживання в результаті національних, міжконфесійних і міжрегіональних конфліктів;
- розвивати законодавство, спрямоване на боротьбу з нелегальною міграцією: встановити кримінальну відповідальність за організацію нелегальної міграції, підсилити існуючу адміністративну відповідальність;
- детально опрацьовувати механізми реалізації вже існуючих правових інститутів для їх ефективного правозастосування: розмежувати поняття депортації і адміністративного видворення; підсилити повноваження міграційних чиновників щодо застосування механізму депортації без рішення суду.
Література:
1. Государственное регулирование рыночной экономики / Под ред. В.И. Кушлина. – М.: Изд-во РАГС, 2010. – С. 358.
2. Дмитриев А.В. Конфликты миграции / А.В. Дмитриев, Н.С. Слєпцов. – М.: Альфа-М, 2007. – С. 35-37.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
