Значний вплив на роботи сучасних вчених-криміналістів, присвячені характеристиці вбивств як найбільш небезпечних злочинів проти особи, справили наукові праці їх попередників, зокрема – радянського періоду. У зв’язку з цим питання про визначення поняття вбивства у теорії кримінального права треба розглядати з урахуванням «історичного» аспекту.
В радянській доктрині кримінального права переважна більшість науковців визначала вбивство як протиправне умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини. Так, А.А. Жижиленко під вбивством розумів «позбавлення винним життя іншої людини» [1, с. 6]. Таке визначення було розширено А.А. Піонтковським, який розглядав вбивство, як умисне або необережне позбавлення життя іншої людини [2, с. 8]. Подібним чином, щоправда – з виділенням ознаки протиправності діяння – визначали вбивство Г.О. Мендельсон та М.К. Аніянц .
Про необхідність вказувати на протиправність вбивства при його визначенні спеціально наголошував М.Д. Шаргородський. На його думку, це дозволить виділити вбивство з більш загального поняття – позбавлення життя, так я не будь-яке позбавлення життя є неправомірним та має наслідком настання кримінальної відповідальності. При цьому, правомірним позбавленням життя М.Д. Шаргородський називав позбавлення життя ворога на війні, під час виконання смертного вироку, в стані крайньої необхідності чи необхідної оборони, а також в деяких інших випадках [3, с. 22].
Дискусії про доцільність виділення ознаки протиправності вбивства ведуться і сучасними українськими вченими. Зокрема, В.М. Мамчур по суті підтримує висловлену вище думку М.Д. Шаргородського. Він зазначає, що акцентування у визначенні, передбаченому в ч. 1 ст. 115 КК, на протиправність заподіяння смерті іншій людині виділяє поняття вбивства зі звичайного поняття позбавлення життя. В цьому аспекті не будь-яке позбавлення життя є неправомірним і таким, що тягне кримінальну відповідальність. Зокрема, не вважається вбивством умисне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за наявності деяких обставин, що виключають злочинність діяння.
Водночас ряд вчених заперечує проти закріплення цієї ознаки у тексті КК. Так, В.Т. Дзюба зазначає, що в законодавстві навіть тих країн, які дають нормативне визначення поняття вбивства (КК РФ), термін «протиправне» не вживається. Щодо національного законодавства, то воно базується на визначенні поняття злочину, закріпленого в ч. 1 ст. 11 КК, в якій встановлено єдине поняття протиправності щодо злочинів, передбачених Особливою частиною КК. А тому, на думку В.Т. Дзюби, термін «протиправне» з тексту ч. 1 ст. 115 КК слід вилучити . Практично таку ж думку висловлює С.Д. Бережний, який вказує, що «вказівка у визначенні вбивства на такі його ознаки, як протиправність і винність, є зайвою, оскільки зазначені характеристики притаманні всім видам злочинів за КК України. (Нікому на думку не спадає при визначенні, наприклад, крадіжки вказувати на протиправність дій винного)»
Визначення вбивства як протиправного винного позбавлення життя іншої людини, є чи не найбільш поширеним. Воно має значну кількість прихильників серед сучасних українських вчених. Наприклад, В.І. Борисов та В.М. Куц пишуть про те, що вбивство – це протиправне умисне чи з необережності позбавлення життя іншої людини . В.В. Сташис і М.І. Бажанов зазначають, що наука і практика під вбивством розуміє протиправне позбавлення життя іншої людини. Із деякими застереженнями, подібний підхід збережений у законодавчому визначенні поняття «вбивство» за КК 2001 р.
Варто згадати ще один проблемний аспект. Критикуючи загальноприйняте визначення поняття вбивства, Н.І. Загородніков зазначав, що «протиправне умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини» підпадає під визначення не лише вбивства, але й в деяких випадках терористичного акту, бандитизму, тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть потерпілого, порушення правил безпеки дорожнього руху тощо. В усіх подібних випадках життя людини є додатковим об’єктом і охоплюється (крім бандитизму) диспозиціями відповідних статей. На думку вченого, таке визначення вбивства не дозволяє відмежувати його від суміжних складів злочинів в яких, в якості суспільно-небезпечних наслідків, передбачена смерть потерпілого. В зв’язку з цим, Н.І. Загородніков запропонував наступне визначення: вбивство – це протиправне умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини, коли заподіяння смерті є підставою кримінальної відповідальності
Сформульована Н.І. Загородніковим проблема була сприйнята багатьма науковцями. Вважаючи доцільним відмежувати вбивство від інших злочинів, які мають наслідком смерть людини, радянські вчені пропонували різні варіанти його визначення. Так, А.В. Кузнєцов розглядав вбивство як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя іншої людини та заподіює їй смерть
Український вчений В.О. Глушков під вбивством розумів протиправне позбавлення життя іншої особи, вчинене умисно або з необережності, коли безпосереднім основним об’єктом злочину є життя людини [4, с. 41 – 42].
Підводячи підсумки аналізу визначення поняття вбивства у теорії кримінального права, можна вказати:
1) Всі науковці, без виключення, погоджуються з тим, що вбивство – це позбавлення життя (або заподіяння смерті) іншої людини. При цьому частина авторів підкреслює, що вбивством можуть називатись лише ті злочини, які посягають на життя іншої людини і спричиняють їй смерть.
2) Більшість науковців включає до визначення поняття вбивства ознаку протиправності (інколи ця ознака виражається формулюванням «передбачене кримінальним законом діяння»).
3) Найбільш дискусійним є питання про ознаку винності вбивства. Частина авторів вважають вбивство як умисним, так і необережним діянням, частина – наполягає, що цим терміном можуть позначатись лише випадки умисного заподіяння смерті іншій людині.
У теорії кримінального права склади злочинів традиційно класифікуються за ступенем тяжкості на наступні види: а) основний склад злочину; б) кваліфікований чи особливо кваліфікований (склад злочину з обтяжуючими чи особливо обтяжуючими обставинами) склад злочину; в) привілейований (склад злочину з пом’якшуючими обставинами). Є загальновизнаним, що кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину – це юридичний склад певного виду, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами [5, с. 109; 15, с. 92]
Кримінально-правовий зміст умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, утворюють: а) типова юридична конструкція умисного вбивства; б) специфічний зміст видової ознаки, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. Оскільки перший елемент кримінально-правового змісту досліджуваного різновиду умисного вбивства був розглянутий нами у підрозділі 2.2. даного дисертаційної роботи, в цьому підрозділі ми зосередимося лише на з’ясуванні конкретних особливостей, які має кримінально-правовий зміст умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю.
Відповідно, до абз. 1 п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 7.02. 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань [6].
З наведеного роз’яснення вбачається, що 1) особлива жорстокість може бути пов’язана з винятково тяжкими (особливими) стражданнями як самого потерпілого, так і інших осіб (близьких потерпілого); 2) страждання потерпілого можуть мати як фізичну форму, так форму психічних переживань; страждання інших осіб заподіюються внаслідок впливу на їх психіку, насамперед, самого факту спостереження за вчиненням вбивства; 3) виняткові тяжкі фізичні страждання самого потерпілого спричиняються в процесі позбавлення життя (у цьому випадку вони визначаються способом вчинення вбивства, який можна назвати особливо жорстоким або особливо мученицьким); 4) виняткові психічні страждання потерпілого є наслідком глумління над ним і можуть спричинятись як безпосередньо перед, так і в процесі позбавленням життя; 5) особлива жорстокість у будь-яких її проявах повинна охоплюватись умислом винного.
Судячи із запропонованого у постанові Пленуму Верховного Суду України розуміння особливої жорстокості, а також її визначення у науковій літературі, з усіх можливих об’єктивних обставин обов’язковим для її наявності є встановлення факту заподіяння при вбивстві особливих фізичних чи психічних страждань потерпілому або особливих психічних страждань його близьким. При цьому те, яким шляхом заподіюються такі страждання, в кінцевому підсумку немає великого значення для віднесення вбивства до особливо жорстоких, враховуючи те, що перелік проявів особливої жорстокості і в наведеному роз’ясненні Пленуму Верховного Суду, і в доктрині кримінального права, залишається відкритим. Отже, посилення кримінальної відповідальності за даний різновид вбивства, виходячи із загальноприйнятого розуміння поняття «особлива жорстокість», пов’язується тільки з винятковими стражданнями потерпілого або його близьких, які утворюють обов’язковий додатковий суспільно-небезпечний наслідок досліджуваного виду кваліфікованих вбивств.[7]
Література:
1. Жижиленко А.А. Преступления против личности [Текст] / Александр Александрович Жижиленко. – М., Л. : Госиздат., 1927. – 140 с.
2. Пионтковский А.А. Преступления против личности [Текст] / Андрей Андреевич Пионтковкий. – М. : Юр. изд-во НКЮ СССР, 1938. – 136 с.
3. Шаргородский М.Д. Избранные работы по уголовному праву [Текст] / М.Д. Шаргородский. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2003. – 434 с.
4. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения [Текст] / В.А. Глушков. – К. : Вища школа, 1987. – 199 с.
5. Кримінальне право України. Загальна частина [Текст] : підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. О. Беньківський [та ін.] ; за ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка ; Київ. ун-т ім. Т. Шевченка, Юрид. ф-т. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 508 с.
6. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина [Текст] : підруч. для студ. юрид. вузів і фак / П.С. Матишевський. – К.: А.С.К., 2001. – 352 c.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» [Текст] // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2011. – С. 202-213.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
