Забезпечення законності та правопорядку можливо лише на основі законодавства, яке має теоретичне обґрунтування, без якого воно не в змозі виконувати свою соціальну роль та поставлені перед ним завдання. Недосконалість окремих норм, що мають місце, викликає складність при застосуванні закону і головне не забезпечує єдності та достатньої повноти кримінальної регламентації. Тому питання, що стосуються деяких основних положень Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України, наприклад, стосовно добровільної відмови від вчинення злочину, колізій і проблем їх застосування, потребують пильної уваги.
Положення Загальної частини чинного Кримінального кодексу свідчать про те, що добровільна відмова можлива лише в незакінченому злочині на етапі готування чи замаху і вона повністю виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмо¬витися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотнє. Однак, це суперечить положенням, закріпленим в статтях 111, 114, 175, 212, 255, 258, 260, 263, 289, 307, 309, 369 Особливої частини Кримінального кодексу, де зазначається про те, що особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності і на стадії закінченого злочину, якщо особа, наприклад, за ч.2 ст.114 припинила злочинну діяльність та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене. В.О.Навроцький звертає увагу на те, що „положення Особливої частини КК щодо положень Загальної частини цього закону перебувають у відносинах субординації, вони не можуть виходити за межі того, що визначено Загальною частиною КК. Це випливає , насамперед, з розуміння загальної частини як того, що „винесене за дужки” з усіх норм кримінального закону, що спільне, однакове для відповідних норм Особливої частини” [1].
В статті 17 Загальної частини Кримінального кодексу законодавець зазначає, що особа звільняється від відповідальності, коли добровільна відмова була здійснена при незакінченому злочині на етапі готування та замаху. Проте, в статтях Особливої частини вказується, що особа звільняється від відповідальності за вже закінчений склад злочину, наприклад, ч.2 ст.255 КК. Таке звільнення не передбачене жодним з інститутів Загальної частини Кримінального кодексу.
Так, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу, не може регламентуватись розділом IX Загальної частини КК, в якому передбачені підстави звільнення від кримінальної відповідальності, так як в даному випадку таких підстав не має. Не регламентується таке звільнення і інститутом добровільної відмови, так як в ньому не передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи в діяннях якої міститься закінчений склад злочину.
Старший консультант Інституту законодавства Верховної Ради України Н.Ніколаєнко зазначає, що робота по вдосконаленню Кримінального кодексу України триває постійно, народними депутатами України, органами державної влади до Верховної Ради України подаються різноманітні законопроекти та пропозиції, які передбачають внесення змін і доповнень до чинного Кримінального кодексу України. Практика застосування Кримінального кодексу України, яка напрацьована з 1 вересня 2001 р., свідчить, що окремі його норми є недосконалими і, відповідно потребують змін, а низка інших норм вимагає додаткового тлумачення [4].
Прогалину в Кримінальному кодексі щодо відсутності загальних принципів звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили так звані „продовжувані” або „триваючі злочини” можна усунути, якщо змінити редакцію ч. 1 ст. 17 КК, доповнивши її положенням про можливість в окремих випадках добровільної відмови від продовження вчинення злочину. Кількість злочинів, після вчинення яких особа зберігає можливість бути звільненою від кримінальної відповідальності, добровільно відмовившись їх продовжувати, уже визначена чинним КК.
Законодавче регламентування такого звільнення в Загальній частині Кримінального кодексу буде мати місце при наступній редакції назви статті 17 КК „Добровільна відмова від вчинення або продовження злочину”, а частини 1 статті 17 КК: "Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замах на злочин, а у випадках, передбачених цим Кодексом, продовження злочину, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця, або його продовження".
Таким чином, норми Загальної та Особливої частини Кримінального Кодексу України при регламентації звільнення від кримінальної відповідальності не будуть містити неузгодженості, які до теперішнього часу не усунені і перешкоджають правильному та однозначному розумінню і застосуванню положень інституту добровільної відмови від вчинення злочину. Наявність „спеціальних” видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених в окремих статтях Особливої частини КК, буде базуватись на принципових положеннях Загальної частини КК.
Використана література:
1. Навроцький В.О. Суперечності чинного кримінального законодавства та їх використання в адвокатській діяльності // Адвокат. – 2003. - №4. – С.7
2. Єрмак О. Умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації. – 2002. - №9. С.91
3. Михайленко О. Звільнення від кримінальної відповідальності // Юридичний вісник України 8 – 14 червня 2002 року.
4. Ніколаєнко Н. Кримінальний кодекс України: проблеми правонаступництва та ефективності застосування // Право України. – 2006. – 31. – С.93
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
