Аналізуючи положення Кримінального процесуального кодексу, присвячені запобіжним заходам, слід відмітити, що розробники намагалися втілити ідею за якою застава фактично має стати центральним заходом серед інших запобіжних заходів у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів. Як неодноразово відзначав Андрій Портнов, якого, до речі, вважають одним із ідейних натхненників цього нормативно-правового акта, гуманізація кримінального процесу відбувається у тому числі й за рахунок зменшення кількості випадків застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. Правоохоронці змінюють розуміння виключного характеру такого заходу як ув’язнення особи, а, відтак, і змінюються підходи до питання обмеження прав учасників кримінального процесу [1]. Такі прагнення, безумовно, є правильними та природними, до того ж вони цілком відповідають духу європейських традицій та цінностей.
Подібного роду результату планується досягнути за рахунок застосування альтернативних, більш м’яких запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту і застави. При цьому грошова застава стане основним запобіжним заходом [2]. Так, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя, суд повинен обов’язково визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК, як альтернативу триманню під вартою (ч. 3 ст. 183 КПК).
Сутність застави полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленим КМУ, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків (ч. 1ст. 182 КПК).
За ступенем обмеження прав і свобод особи, яка залучається до сфери кримінального судочинства, застава займає центральне місце у, передбаченому ч. 1 ст. 176 КПК, виключному переліку запобіжних заходів і спрямована головним чином на майнову сферу особи. Застава спирається на економічну заінтересованість у збереженні грошової суми і на моральні зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими особами, які виступили заставодавцями [3; 259].
Уявляється, що можливість використання застави, як запобіжного заходу у кримінальному провадженні, залежить не тільки від наявності/відсутності умов її застосування. Специфіка кримінально процесуальної застави полягає у тому, що вона передбачає необхідність здійснення певних позитивних дій з боку особи, відносно якої вона обирається, або інших осіб, як умова її застосування. Мається на увазі внесення коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок Державної казначейської служби України. Саме з цього моменту запобіжний захід починає діяти.
Принципове значення для надання гнучкості підходу щодо застосування застави на практиці має предмет застави [4; 76]. Думається, що кількість випадків застосування застави об’єктивно залежить від кількості об’єктів, що можуть виступати у якості її предмета. Предметом застави, враховуючи положення ст. 182 КПК, можуть бути виключно кошти у грошовій одиниці України. Тобто предмет кримінальної процесуальної застави обмежений виключно матеріальними цінностями у вигляді грошової одиниці України – гривні.
Виникає цілком логічне запитання – чому тільки грошові кошти? Адже досить очевидним є те, що загроза звернення у доход держави грошових коштів рівною мірою забезпечує дотримання підозрюваним, обвинуваченим своїх зобов’язань як і загроза втрати інших матеріальних цінностей, наприклад, нерухомого майна. Подібна теза базується на тому, що майно є формою існування грошових коштів. І його втрата є рівнозначною втраті грошових коштів – у обох випадках зазнає шкоди майновий стан особи.
До речі, перед прийняттям чинного КПК у другому читанні народним депутатом Швець В.Д. у пропозиції до статті 182 проекту КПК (застава) було вказано: «проектом КПК (ст. 182) передбачено, що як застава можуть бути внесені лише кошти у національній грошовій одиниці. Вважаємо, що таке положення є дещо дискримінаційним. Кримінально-процесуальне законодавство багатьох інших держав передбачає можливість внесення як застави не лише грошових коштів, а й інших об’єктів, зокрема, нерухомості. На цих же позиціях стоїть і Європейський суд з прав людини» [5]. Мойсик В.Р. пропонував ст. 182 проекту КПК доповнити частиною такого змісту: «застава може бути внесена у вигляді рухомого або нерухомого майна, що належить підозрюваному, обвинуваченому або іншій особі. Порядок використання такої застави визначається законодавством» [5]. Подібну поправку пропонував і Ківалов С.В., вказуючи, що предметом застави, крім грошових коштів, можуть бути й «інші матеріальні цінності» [5].
Враховуючи подібні пропозиції, на наш погляд, більш обґрунтованими є перші дві, але вони потребують певних поправок. Розширення предмета застави у кримінальному провадженні має відбуватися з урахуванням специфіки відносин, які регулюються нормами кримінального процесуального права. Їх особливістю є те, що вони носять яскраво виражений публічно-правовий характер, а кримінальне процесуальне право входить до галузей публічного права, з характерним йому імперативним методом правового регулювання. Відтак, і говорити, що предмет застави є результатом вільного волевиявлення рівноправних сторін можемо досить умовно. Інтерес підозрюваного, обвинуваченого відносно предмета застави може бути врахований слідчим суддею, судом, але вони не зобов’язані визначати у якості предмета застави той об’єкт на якому наполягає підозрюваний, обвинувачений. Саме тому не вважаємо за доцільне закріплення конструкції, на кшталт, «інші матеріальні цінності», оскільки це призведе до значного розширення предмета застави різноманітними об’єктами (ювелірні вироби, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, твори мистецтва тощо). Кожен з таких об’єктів вимагатиме відповідної процедури прийняття, оцінки, оформлення, зберігання, що призведе не тільки до необхідності додаткової правової регламентації, створення додаткових структурних підрозділів [6], але й до ускладнення системи внесення застави у цілому.
Вбачається, що предмет застави має бути чітко визначений шляхом встановлення вичерпного переліку його об’єктів – окремих видів майна. Проблемним моментом залишається питання про обсяг такого майна. Очевидно, що це не може бути будь-яке майно, а лише те, що відповідає певним характеристикам.
По-перше, воно повинно знаходитися у цивільному обороті та бути вільно оборотоздатним. Такий об’єкт може вільно відчужуватися однією особою і переходити у власність іншої. По-друге, таке майно повинно належати підозрюваному, обвинуваченому або заставодавцю на праві власності. Вимога ґрунтується на тому, що саме за рахунок ризику майнових втрат забезпечується належна поведінка підозрюваного, обвинуваченого. Якщо підозрюваний, обвинувачений не є власником майна, то у нього відсутні будь-які майнові ризики, а якщо заставодавець не є власником майна, то навряд чи можемо говорити про особливі морально-особистісні зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого перед заставодавцем. По-третє, повинна бути наявна можливість звернення такого майна в доход держави без порушення прав третіх осіб (не може бути предметом застави майно на яке накладено арешт, майно, яке вже є предметом цивільно-правової застави тощо). По-четверте, майно, що є предметом застави, має бути цінним. Вартість об’єкта має відповідати розміру застави, визначеному ухвалою слідчого судді, суду.
З огляду на викладене, вважаємо за доцільне розширити предмет кримінальної процесуальної застави, вказавши, що ним можуть бути також нерухоме майно і транспортні засоби. Таке рішення дозволить активніше застосовувати як запобіжний захід саме заставу і тим самим убезпечити підозрюваного, обвинуваченого від більш тяжких запобіжних заходів.
Література
1. Новий КПК суттєво гуманізував кримінальний процес – Андрій Портнов [Електронний ресурс] // Офіційне інтернет-представництво Президента України. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/26438.html
2. Портнов вважає, що критика нового КПК необґрунтована [Електронний ресурс] // Веб-сайт Newsru.ua. – Режим доступу: http://www.newsru.ua/ukraine/23nov2012/portnov.html
3. Кримінальний процес: підручник / за ред.. Ю. М. Грошевого та О. В. Капліної. Х. : Право, 2010. – 608 с.
4. Щерба Т. Л. Залог в уголовном процессе стран СНГ / Т. Л. Щерба // Криміналістичний вісник, 2012. – № 1 (17) – С. 73 – 77.
5. Порівняльна таблиця до Проекту Кримінального процесуального кодексу України до другого читання 29.03.2012 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=42312
6. Вершинина С. И. Залог в системе мер пресечения // Тольятти, 1999. – 120 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
