Закріплення в Конституції України права кожного на судовий захист вимагає від держави при проведенні чергового етапу судово-правової реформи створення таких процедур розгляду і вирішення цивільних справ в судах, які б були здатні забезпечити реальний захист прав та інтересів громадян. Рівень правової захищеності громадян та реалізація ними прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб захисту безпосередньо залежить від того, наскільки є ефективною модель розгляду і вирішення цивільних справ в судах.
Вивчаючи питання ефективності судової процесуальної діяльності щодо розгляду і вирішення цивільних справ в аспекті підвищення її результативності, перед нами об’єктивно постає питання про об’єкт такого дослідження. В юридичній літературі застосовується декілька понять цього, зокрема: «ефективність правосуддя»; «ефективність правосуддя в цивільних справах»; «ефективність цивільного судочинства»; «ефективність судового захисту». Навіть в межах одного літературного джерела вживаються одночасно поняття «ефективність судового захисту», «ефективність правосуддя в цивільних справах» та «ефективність цивільного процесу» [1]. Проте відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати об’єктом дослідження при вивченні питань ефективності судового розгляду цивільних справ: «правосуддя в цивільних справах» або «цивільне судочинство» чи «цивільний процес» та яким чином ці процесуальні категорії співвідносяться між собою. Також варто зазначити, що оскільки А.В. Цихоцький, докторська дисертація якого присвячена проблемам ефективності правосуддя в цивільних справах [2], розглядає теорію ефективності як систему узагальненого знання про результативність цивільного судочинства, тому для вивчення проблеми ефективності необхідно з’ясувати, яке із понять («правосуддя в цивільних справах», «цивільне судочинство» або «цивільний процес») стосується результативності судового розгляду цивільних справ.
Проаналізувавши літературу з цивільного процесу та з’ясувавши думки провідних вчених процесуалістів з приводу порушених питань, ми дійшли висновку, що «цивільний процес» визначається двояко: по-перше, як порядок вчинення процесуальних дій, тобто як встановлені законом правила поведінки суду та інших учасників процесу; а по-друге, як процесуальна діяльність щодо розгляду і вирішення цивільних справ.
Спробуємо розібратися з питанням, а чи може поняття «цивільний процес» стосуватися порядку вчинення процесуальних дій. Тобто, чи можна стверджувати, що «цивільний процес» є правилами поведінки суду та інших учасників процесу, тобто статичним явищем? Якщо виходити з етимологічного значення слова «процес», воно в перекладі з латині означає течію, хід, просування. Крім того, в юридичній літературі з цивільного процесу зазначається: «для того, щоб почати процес заінтересована особа має пред’явити позов, подати скаргу або заяву» [3]. З цього випливає, що процес «починається». Все це вказує на те, що процес є динамічним явищем, тобто діяльністю (сукупністю дій).
В свою чергу, порядком, або сукупністю правил розгляду і вирішення цивільних справ, є саме цивільне процесуальне право, його норми [4]. Тому «цивільний процес» не може бути порядком (або правилами поведінки), тому що це призведе до його ототожнення із цивільним процесуальним правом, що наукою цивільного процесуального права не підтримується. Оскільки поняття «цивільний процес» і «цивільне судочинство» вчені вживають як синоніми, незалежно від того, який зміст вони вкладають в це поняття, тому можна зробити висновок, що цивільне судочинство теж являє собою врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду та інших учасників процесу, пов’язану з розглядом та вирішенням по суті цивільних справ.
Разом з тим, виходячи із широкого трактування цивільного процесу, до нього провідні вчені-процесуалісти включають не лише розгляд і вирішення цивільних справ судами, але й позасудові цивільні провадження (нотаріат, третейське судочинство, міжнародний комерційний арбітраж). Поняттям «цивільний процес» охоплюється й господарське судочинство [1].
За таких обставин, поняття «цивільний процес» є ширшим за поняття «цивільне судочинство», а відтак, ці терміни не можуть бути синонімами. Що ж стосується терміну «правосуддя», то він визначається зазвичай як діяльність судових органів. Тому «правосуддя в цивільних справах» являє собою діяльність суду щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Тобто, є динамічним поняттям, так само, як й «цивільне судочинство», та охоплює процесуальну діяльність щодо розгляду і вирішення цивільних справ судами.
Як зазначає А.В. Цихоцький, саме суспільно значиму діяльність людини та її соціальних інститутів характеризує функціонально-цільова категорія – ефективність [5]. Звідси випливає, що поняття «ефективність» може бути застосовано для характеристики результативності як цивільного судочинства, так й правосуддя в цивільних справах, які, як ми вже встановили, є синонімами, та означають процесуальну діяльність. Але, з огляду на положення статті 1 ЦПК, правильним буде застосування поняття саме «цивільне судочинство».
Таким чином, з’ясувавши зміст понять «правосуддя в цивільних справах», «цивільне судочинство», «цивільний процес», ми дійшли висновку, що для характеристики результативності розгляду і вирішення цивільних справ судами має застосовуватися термін «ефективність цивільного судочинства» або «ефективність правосуддя в цивільних справах». Разом з тим, враховуючи статтю 1 ЦПК, для оцінки сучасного стану правосуддя в цивільних справах має застосовуватись поняття «ефективність цивільного судочинства», критеріями оцінки якого як раз й є закріплені у статті 1 ЦПК завдання і мета цивільного судочинства.
Разом з тим, варто зауважити, що вивчення питання ефективності судової процесуальної діяльності щодо розгляду і вирішення цивільних справ не виключає необхідність дослідження питань ефективності цивільного процесуального регулювання, яке пов’язане із ефективністю цивільних процесуальних норм, як передумови ефективності цивільного судочинства, а також ефективності судового захисту прав як матеріально-правового наслідку ефективності цивільного судочинства.
Література:
1. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – С. 5, 7, 8.
2. Цихоцкий А. В. Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданским делам : Дис... д-ра юрид наук / А. В. Цихоцкий. – Новосибирск, 1998. – С. 191.
3. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – М. : «Проспект», 1997. – С. 5.
4. Цивільний процес України : Підручник. – Х. : Одісей, 2012. – С. 10.
5. Цихоцкий А. В. Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданским делам. – С. 210.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
