Розглядаючи питання про відповідальність суб’єктів правовідносин в Господарському (далі - ГК) та Цивільному (далі - ЦК) кодексах України слід зазначити, що в ЦК не систематизовано поняття інституту відповідальності, питання цивільно-правової відповідальності містяться в різних йoгo розділах та главах. Натомість ГК виділяє питання відповідальності в окремий розділ «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання».
Хоча ЦК не закріплює види відповідальності, він містить перелік способів захисту цивільних прав, ГК також не містить видів відповідальності, але він розмежовує спосіб впливу на порушника за господарськими санкціями, якими визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі наслідки.
Цікавим є розкриття поняття збитків. Згідно із п.2 ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно ж до п.2 ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. При цьому до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно ст.225 ГК включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Збитки за ГК ширші за змістом,що створюватиме труднощі в процесі правозастосування та визначення розміру збитків.
Але на цьому колізії не припиняються. Так, відповідно до п.2 ст.22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Господарський кодекс не передбачає останнього варіанта. Навпаки, його п.2. ст.224 вказує, що законом щодо окремих видів господарських зобов’язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань.
Вартим уваги є питання про співвідношення збитків та неустойки, оскільки обидва кодекси встановили різні принципи щодо співвідношення неустойки (штрафних санкцій) і збитків.
За загальним правилом Цивільного кодексу за порушення зобов’язання неустойка підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків. Згідно загального правила Господарського кодексу збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями. Як бачимо, одне правило прямо суперечить іншому.
Таким чином, наведений вище аналіз показує, що Цивільний та Господарський кодекси не узгоджуються між собою в питанні застосування інституту збитків: наявне їх різне розуміння, встановлений різний склад. Це харакретно і для інших видів відповідальності, зокрема, неустойки.
До недоліків ЦК можна віднести те, що він не розкриває змісту складових частин збитків, що значно ускладнить застосування відповідних положень на практиці і негативно вплине на захист прав і інтересів потерпілої від порушення сторони. ГК частково розкриває поняття складових збитків, що доцільно було б зробити і в ЦК.
До позитивних моментів ГК можна віднести також те, що він більше чітко розписує умови і порядок відшкодування збитків, що дає змогу суб’єктам правовідносин та й суду орієнтуватися в спірних ситуаціях.
В цілому ж обидва кодекси містять суттєві колізії в питанні застосування інституту збитків, що негативно вплине на правозастосовчу практику. Позивач в суді буде обирати процедуру відшкодування збитків за тим кодексом, за яким збитків виходить більше. Відповідач же буде наголошувати на затосуванні іншого кодексу. І знайти “золоту середину”, яка б відповідала закону, буде дуже непросто.
Господарський кодекс містить систематизовані положення щодо відповідальності за порушення у сфері господарювання. В зв’язку з цим доцільним виглядає розмежування предмету регулювання обох кодексів, а також відповідна кодифікація положень ЦК, що стосуються цивільно-правової відповідальності.
В зв’язку із цим узгодження правових норм про збитки обох кодексів є нагальною проблемою. На мій погляд, положення про збитки слід вилучити з одного із кодексів. При цьому інший кодекс слід доповнити раціональними положеннями, які в ньому відсутні.
Література:
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22.
2. Цивільний кодекс України : за станом на 11серпня 2013р. / Відомості Верховної Ради України (ВВР) , 2003, № 40-44.
|