Згідно з Конституцією України розбудова соціальної, демократичної і правової держави передбачає, що утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3). При цьому конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. До того ж перелік прав і свобод, закріплених у Конституції, не слід вважати вичерпним (ст. 22) [1].
Таким, що безпосередньо не сформульоване в Основному Законі, є право громадянина звертатися у правоохоронний орган із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення.
Це право та особливості його реалізації здебільшого регулюються ст.214 Кримінальнго-процесуального кодексу України (КПК України), яка визначає механізм реєстрації заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення [2]. Норма цієї статті зобов’язує слідчого, прокурора та іншу службову особу, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення не пізніше 24 годин після її подання, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та розпочати розслідування.
Реєстрації в ЄО (єдиний облік) підлягають всі без виключення повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення з подальшим внесенням їх в ЄРДР (єдиний реєстр досудових розслідувань) за умови наявності в них формальних ознак кримінального правопорушення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення законом не допускається.
Прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особи заявника, здійснюється цілодобово і негайно тим правоохоронним органом, до якого надійшло звернення чи повідомлення.
Прийом та реєстрація письмових заяв, а також повідомлень, які надійшли телефонним зв’язком, заяв і повідомлення, що надійшли поштою, телеграфом, факсимільним зв’язком або іншим видом зв’язку здійснюється працівниками чергових частин всіх органів і підрозділів правоохоронних органів, оператором телефонної лінії “102”, або іншою службовою особою.
Згідно положень ст. 214 КПК України, наказом МВС України №1050 від 19.11.2012 р. була затверджена інструкція «Про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події», зареєстрована в Міністерстві юстиції України [3].
Дана інструкція вказує на те, що при особистому зверненні заявника до органу внутрішніх справ із заявою чи повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення та інші події, оперативний черговий або інша службова особа зобов'язана цілодобово оформлять протоколи усних заяв в кімнаті для приймання громадян, та відразу їх реєструвати в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ, до якої також відразу вносяться усі відомості з журналу ЄО. При отриманні від громадянина заяви про кримінальне правопорушення працівник міліції зобов'язаний оформити та видати заявнику талон-повідомлення.
Необхідно звернути увагу на те, що особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під підпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбачене статтею 383 Кримінального кодексу України, крім випадків надходження заяви або повідомлення поштою чи іншим видом зв’язку.
Згідно зі ст.60 КПК України заявник, який подає заяву про кримінальне правопорушення до правоохоронного органу має право:
1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію (талон-повідомлення);
2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;
3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
Однак не завжди на практиці діє положення даної статті закону. Працівники міліції не завжди вносять заяви громадян про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а реєструють заяву в книзі вхідної кореспонденції органу внутрішніх справ, посилаючись на надане їм ч.2 п.3.5 Інструкції № 1050 від 19.11.2012 р. право розглядати заяву і приймати по ній рішення в порядку Закона України „Про звернення громадян”.
При цьому не зрозуміло, як керівник органу внутрішніх справ, вивчаючи заяву без проведення будь якої перевірки і підтвердження зазначеної в ній інформації, може самостійно дійти до висновку про відсутність відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного в заяві і дати вказівку не реєструвати цю заяву в Єдиному реєстру досудових розслідувань.
Як показує практика, такі заяви розглядаються не слідчим, а дільничними інспекторами, які після її розгляду роблять письмовий висновок, який затверджується начальником органу внутрішніх справ.
Однак не можна вважати дану практику правильною та законною, так як згідно інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо практики розгляду справ з оскарження бездіяльності органів дізнання, слідчого, прокурора» від 16.06.2011р. [4], провадження в кримінальних справах на території України згідно з вимогами КПК України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінальний процесуальний закон, який діє, відповідно, під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Тому необґрунтованими, тобто такими, що суперечать КПК України, є посилання органів , досудового розслідуваня та прокуратури про можливість розгляду заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», оскільки, відповідно до ст. 12 цього Закону, його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінальним-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.
Хотілося б відзначити, що за умовами п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, які полягають у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Таким чином, якщо заява громадянина про кримінальне правопорушення розглядалося не слідчим, а наприклад дільничним інспектором, то згідно чинного КПК України неможливо оскаржити невнесення заяви до ЄРДР слідчому судді, так як дільничний інспектор не є процесуальною особою дії якого можна оскаржити.
Література:
1. Конституція України. Науково-практичний коментар [Текст] / редкол.: В.Я. Тацій, О.В. Петришин та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – Х.: Право, 2011. – 1128 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України [Текст]: від 13.04.2012 № 4651-VI // Верховна Рада України; Кодекс України.
3. Інструкція «Про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події», затверджена приказом МВС України № 1050 від 19.11.2012 р.
4. Інформаційний лист ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо практики розгляду справ з оскарження бездіяльності органів дізнання, слідчого, прокурора» від 16.06.2011р.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
