Розвиток суспільства нерозривно пов’язаний із необхідністю захисту прав людей від протиправних посягань шляхом встановлення відповідальності за їх вчинення, тобто прийняття норм, які б забезпечували захист суспільних інтересів. Крім того, чинне законодавство потребує проведення дослідження на відповідність сучасному розвитку нашої держави. Враховуючи європейський вибір України та здійснення процесу гармонізації нашого законодавства до законодавства Європейського Союзу актуальним залишається питання реформування кримінального судочинства та впровадження інституту кримінальних проступків.
З огляду на можливість запровадження інституту кримінальних проступків доцільним є розгляд суміжних протиправних діянь, які можливо об’єднати в одну статтю та закріпити у відповідному нормативному акті. Одним із таких протиправних діянь вважається хуліганство. Зважаючи на те, що хуліганство є одним із найрозповсюдженіших діянь на території України, дослідження цього протиправного діяння повинно бути однією з важливих дій, як науковців, так і працівників правоохоронних органів. Адже у свою чергу це сприяє усуненню причин та умов вчинення злочинів, їх можливих проявів у схожих умовах тощо.
Проте, на практиці нерідко трапляються випадки коли працівники правоохоронних органів через свою недосвідченість або діючи умисно не можуть провести чітку межу між дрібним хуліганством передбаченим ст. 173 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) України та хуліганством закріпленим у ст. 296 Кримінального кодексу (далі - КК) України.
Проблема розмежування дрібного хуліганства та кримінально-караного хуліганства була об’єктом дослідження таких видатних науковців, як: О.М. Бандурка, А.С. Васильєв, А.Ф. Волобуєв, Є.В. Додін, А.В. Іщенко, А.Т. Комзюк, О.М. Колесніченко, В.Ю. Шепітько та інших.
Перш ніж перейти до відмежування дрібного хуліганства від хуліганства за яке передбачена кримінальна відповідальність, слід зупинитися на легальних дефініціях цих понять.
Відповідно до ст. 173 КпАП України дрібним хуліганством є нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян [1].
Статтею 296 КК України передбачено, що хуліганство це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом [2].
Аналізуючи наведені визначення можна виокремити спільні особливості наведених правопорушень, а саме:
- це завжди активні дії;
- порушується громадський порядок;
- вчиняється у громадських місцях.
Проте, слід зауважити, що відмежування цих злочинів здебільшого вчинюється за ознакою виняткового цинізму чи особливої зухвалості, яке є обов’язковим для кримінально-караного хуліганства.
Крім того, спробу відмежування та характеристики кримінально-караного хуліганства було зроблено Пленумом Верховного Суду України у Постанові «Про судову практику у справах про хуліганство» № 10 від 22 грудня 2006 року, проте у цій Постанові поза увагою було залишено низку проблем, більш того, вказана Постанова є вже застарілою та не може повністю відповідати сучасному розвитку суспільства.
На нашу думку доцільним є декриміналізація діяння передбаченого ст. 296 КК України, оскільки через особливості правової конструкції ця стаття не визначає таких специфічних дій, які дозволили б виділити його як окремий злочин.
Слід звернути увагу, що законодавець у ст. 173 КпАП України в поняття хуліганство вкладає зовсім інший зміст ніж у cт. 296 КК України, навіть не зважаючи на їх схожість. Про це свідчить варіативність визначення хуліганства у різних галузях права. Таке становище не можна визнати прийнятним, оскільки одне й те ж поняття не може тлумачитись по-різному.
Формулювання ст. 173 КпАП України також містить цілу низку недоліків. Тому на перший погляд може здатися, що декриміналізація хуліганства має сприяти виключенню дрібного хуліганства з переліку діянь, за які встановлено адміністративну відповідальність, адже відсутність першого абсолютно логічно нівелює можливість існування другого.
Проте погодитися з таким не можна, оскільки проведення декриміналізації того чи іншого злочину свідчить про визнання законодавцем зниження рівня суспільної небезпечності такого правопорушення, але не про повне скасування відповідальності за його вчинення, що в свою чергу як раз може знайти своє відображення у нормах КпАП України або у в окремому розділі чи нормативному акті, який би передбачив відповідальність за кримінальні проступки, запровадження яких планується у зв’язку із євроінтеграційними прагненнями України.
Крім того, чинний КпАП України не містить правопорушень, які б повною мірою передбачали захист усієї сукупності суспільних відносини, які нині охороняються встановленою відповідальністю за дрібне хуліганство.
Закріплення переліку відповідних правопорушень є доволі складним завданням, що, скоріш за все, може бути пов’язано з прогалинами законодавчого регулювання, що в свою чергу негативно позначиться на правозастосовчій діяльності. Такий шлях варто визнати, скоріше, необґрунтовано довгим та складним, ніж єдино вірним [3, с. 97].
Зважаючи на сучасний розвиток нашого суспільства закріплення відповідальність за хуліганство у КК України є перебільшеним, а сам термін хуліганство має використовуватися для позначення хуліганського мотиву як елементу суб’єктивної сторони злочинів. Більш того, за вчинення хуліганства повинна бути передбачена адміністративна відповідальність, а не кримінальна.
Впровадження таких змін має позитивно позначитися у цілому на якість законодавства України, буде сприяти створенню ефективної процедури притягнення до відповідальності, яка гарантуватиме міжнародні та національні стандарти у забезпеченні прав та свобод людини і громадянина, дозволить заповнити прогалини, котрі створюють умови для зловживання спеціально уповноваженими органами та посадовими особами їх правами, дозволить підняти авторитет державних органів, які наділені повноваженнями у застосуванні заходів державного примусу. У свою чергу зазначені результати дозволять наблизитися до ідеалів громадянського суспільства, де суспільство буде впевненим у забезпеченні прав, свобод та інтересів усіх його членів від протиправних дій з боку порушників.
Література:
1. Кодекс про адміністративні правопорушення України: Закон від 07 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.
3. Книженко О.О. Актуальні питання відповідальності за вчинення хуліганства / О.О. Книженко, В.О. Іванцов, П.Ю. Корнієць // Юрист України. – 2013. – № 1. – С. 92-98.
________________________________
Науковий керівник: Узунова Оксана Василівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
