Технократичний розвиток суспільства призводить до того, що кожна особа, інколи навіть не покидаючи власну домівку, може отримати доступ до будь-якої інформації. Право особи на доступ до інформації гарантовано нормою Конституції України, а саме статтею 34, де вказано, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір [1]. Також, Закон України «Про інформацію» встановлює, що кожен має право на вільне одержання, вільне використання, вільне поширення, вільне зберігання, захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Інформація, згідно з цим Законом це «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» [2].
Проте, в деяких випадках, як виняток із загального правила, доступ до публічної інформації може бути обмежено згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [3].
Інформація з обмеженим доступом охороняється різноманітними правовими засобами, в тому числі шляхом встановлення та реалізації кримінальної відповідальності за порушення правил її використання. Зокрема, ст. 330 Кримінального кодексу України (далі – КК України) передбачена кримінальна відповідальність за передачу або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни [4]. До 2011 року у Кримінальному кодексі України містилося поняття «конфіденційна інформація, що є власністю держави». В Законі України «Про інформацію» лише зазначено, що стосовно інформації, яка є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної [2]. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначені відомості, визначається Кабінетом Міністрів України. З прийняттям Закону України «Про доступ до публічної інформації» в статтю 330 КК України були внесені зміни, і в українському законодавстві з’явився термін – «службова інформація». Дана стаття регламентує притягнення до відповідальності особи, яка передає або збирає з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Тобто, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність за вчинення даного злочину та має поряд із загальними - спеціальні ознаки. Тобто, існує чітко категорії працівників, які допускаються до роботи з виданнями з грифом «Для службового користування». Вони визначаються керівниками організацій. Факт надання допуску означає, що вказані відомості довірені їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Об’єктом злочину виступатиме службова інформація, яка може міститися лише в документах суб’єктів владних повноважень, визначених у ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що стосується їх діяльності. Стаття 9 вказаного Закону чітко окреслює коло інформації, яка може належати до категорії «службова»: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці [3]. Отже, якщо інформація належить до вказаного кола, вона може отримати статус «службової».
При цьому, у ч. 1 зазначеної статті вказано, що належати до службової така інформація може відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», тобто після застосування так званого «трискладового тесту». Так, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні [3].
Доступ до інформації обмежується лише за умови наявності всіх трьох вимог. Варто звернути увагу, що при відсутності хоча б однієї з них інформація є відкритою (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Злочин, передбачений у ст. 330 КК України варто відрізняти від злочину, закріпленого у ст. 114 КК України «Шпигунство» за наступними критеріями. По-перше, це об’єкт злочину. У ст. 330 КК України об’єктом виступає службова інформація, а у ст. 114 КК України – відомості, що становлять державну таємницю (вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою) [5]. Перелік цих відомостей можна також знайти у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю, затверджену Наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 року № 440. По-друге, це суб’єкт злочину. Якщо у ст. 330КК України - будь-яка особа, яка, має доступ до службової інформації, то у ст. 114 КК України – це лише іноземець або особа без громадянства.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/.
2. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/.
3. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/.
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/.
5. Про державну таємницю: Закон України від 21січня 1994року № 3855-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/.
___________________________
Науковий керівник: Узунова Оксана Василівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
