Реформування кримінально-виконавчої служби тісно пов'язане з розбудовою її кадрів на засадах державної служби та сприяє створенню дієздатного, професійного та потужного персоналу.
Основними проблемами є належне наповнення кадрового складу державної служби в органах та установах виконання покарань .
Правовий статус персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України (ДВКС) визначається ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Зокрема, ч. 1 ст. 14 цього Закону передбачає, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України [1].
Існуючий підхід до класифікації вказує на наявність таких категорій державних службовців, як:
1) державні службовці, які мають спеціальні звання ;
2) спеціалісти, яким згідно із законодавством присвоєні певні категорії посад державних службовців .
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби [1].
Стосовно кандидатів на службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції». Такі особи подають за місцем майбутньої служби декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за формою і в порядку, що встановлені цим Законом, а також зобов’язані повідомити керівництву органу чи підрозділу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі чи підрозділі близьких їм осіб [2].
Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу. Їм видаються службові та спеціальні посвідчення, а також відповідні знаки .
Такі особи, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом. Особи рядового і начальницького складу мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства [4, 5]. Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» [3].
Згідно із ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій, а також не можуть мати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Проте зазначені особи, та працівники кримінально-виконавчої служби можуть бути членами громадських організацій, статутні положення яких не суперечать засадам діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, і можуть брати участь у їх роботі у вільний від виконання службових обов'язків час [1].
Варто зауважити, що на практиці велику кількість осіб, які здійснюють розпорядчо-виконавчі функції у виробничій сфері, заміщено працівниками за трудовим договором. Отже, ця категорія осіб здійснює виробничі завдання і безпосередньо бере участь у реалізації суспільно корисної праці як заходу виправлення і як складової кримінально-виконавчої політики. Зазначену категорію працівників Ребкало М. відніс до цивільних державних службовців, оскільки вони професійно забезпечують реалізацію державної політики у сфері виконання покарань. Автор зазначає, що такий підхід дасть змогу не тільки кількісно збільшити склад цивільної державної служби в органах та установах виконання покарань, але й покращити її якісний стан [5, 69]. Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами.
Права та обов’язки посадових та службових осіб органів і установ виконання покарань визначаються ст. 18 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Зокрема посадові та службові особи зобов’язані: виконувати покарання, забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, виконувати вироки, постанови і ухвали суду, а також рішення, прийняті прокурорами і слідчими в установленому законом порядку і в межах їх компетенції; тримати осіб, узятих під варту, та здійснювати інші повноваження, передбачені законом.
Досліджуючи правовий статус персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України слід також звернутися до досвіду європейських країн. Так, у країнах Західної Європи (Данія, Німеччина, Нідерланди, Швеція ) та Східної Європи (Естонія, Румунія, Словенія, Угорщина) кримінальні інспекції ефективно застосовують такі заходи, як: медіація, виховні заходи, суспільно корисні роботи, компенсація і реституція, позбавлення права, умовне звільнення з наглядом, поселення в пробаційні центри, пробаційний нагляд тощо.
Вважаємо, що до основних напрямів удосконалення правового статусу персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України з використанням позитивного досвіду окремих країн Європейського Союзу слід віднести: приведення кримінально-виконавчої діяльності інспекції до міжнародних стандартів; покращення якості підготовки персоналу шляхом обміну досвідом; проведення відповідних реформ в нашій державі тощо. Такі заходи сприятимуть формуванню ефективної системи державної служби в органах та установах виконання покарань, а також їх реалізацію та допоможе вирішити одне з найважливіших завдань - створення в органах, установах та закладах виконання покарань дієвого, ефективного, мобільного персоналу.
Основними проблемами в роботі персоналу Державної кримінально-виконавчої інспекції є: хабарництво на всіх інстанціях, продаж посад, система підкупу посадових осіб, зловживання владою або службовим становищем з корисливих мотивів, а також низький рівень кваліфікації персоналу створює надзвичайно велику загрозу існуванню демократичної та незалежної держави.
З метою вирішення проблем, що існують сьогодні в Державній кримінально-виконавчій інспекції слід переймати досвід європейських країн. Це сприятиме формуванню ефективної системи державної служби в органах та установах виконання покарань, та допоможе вирішити одне з найважливіших завдань - створення в органах, установах та закладах виконання покарань дієвого, ефективного, мобільного персоналу.
Література:
1. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року, із наступними змінами та доповненнями станом на 02.03.2014 року / Відомості Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2713-15/conv/parao80#o80
2. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року, із наступними змінами та доповненнями станом на 16.10.2014 року / Відомості Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3206-17
3. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року, із наступними змінами та доповненнями станом на 08.06.2014 року / Відомості Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2262-12
4. Боднарчук О. Г. Професійна деформація персоналу як передумова виникнення корупції в державній кримінально-виконавчій службі України / О. Г. Боднарчук // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». - 2012. - № 2 (6). - С. 1-13.
5. Ребкало М. Шляхи вдосконалення цивільного складу державних службовців кримінально-виконавчої служби України / М. Ребкало // Вісник Національної академії державного управління. - 2013. - № 2. - С. 65-70.
_____________________
Науковий керівник: Жукорська Ярина Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри публічного права Тернопільського національного економічного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
