Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Права потерпілого визначені у ст. 56 КПК України. У порівнянні з раніше діючим кримінально-процесуальним законодавством їх перелік значно розширено. Так, наприклад, у п. 2 ч. 1 ст. 56 цього Кодексу закріплено право потерпілого знати сутність підозри та обвинувачення.
В. П. Шибіко відмічає, що реалізація «потерпілим цього права дає змогу йому зіставити письмове повідомлення про підозру чи обвинувальний акт зі змістом своєї заяви про вчинення кримінального правопорушення, з’ясувати, чи всі істотні обставини вчинення кримінального правопорушення в них враховані і заявити клопотання про зміну або доповнення підозри чи обвинувачення» [1, с. 309].
Виникає запитання, як саме потерпілий може це зробити. У юридичній літературі відмічається, що проблемою застосування п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК України є те, що законодавець не визначив, яким чином слідчий або прокурор мають забезпечити реалізацію права потерпілого знати сутність підозри [2, с. 139].
І. Є. Марочкин пише, що знання сутності підозри та обвинувачення передбачає інформування потерпілого щодо змісту письмового повідомлення про підозру та обвинувального акта, «яке може відбуватися шляхом надання йому копій відповідних документів та роз’яснення їх суті» [3, с. 185].
Отже, науковець вважає можливим надавати потерпілому копії письмового повідомлення про підозру та обвинувального акта. Однак у статтях КПК України, які визначають вимоги до складання цих процесуальних документів, не йдеться про надання їх копій потерпілому.
О. А. Банчук відмічає, що відомості про сутність підозри потерпілий може отримати лише за його клопотанням в порядку ст. 221 КПК України та під час відкриття провадження в порядку, визначеному ст. 290 цього Кодексу. «Додаткових способів повідомлення КПК не передбачає» [4, с. 181].
На наш погляд, з метою забезпечення вказаного права потерпілого потрібно доповнити ст. 278 КПК України нормою, що слідчий, прокурор зобов’язаний вручити йому копію письмового повідомлення про підозру. Відповідно до ст. 277 цього Кодексу, це повідомлення повинно містити такі відомості : 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснював повідомлення. Отже, ознайомившись з копією письмового повідомлення про підозру, потерпілий зможе реалізувати право знати сутність підозри.
Як вже зазначалось, потерпілий має право знати сутність обвинувачення. З застосуванням цього положення п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК України також є проблеми, оскільки законодавець не визначає, яким чином слідчий або прокурор мають забезпечити реалізацію потерпілим цього права.
У п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України роз’яснено, що обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Формулювання обвинувачення міститься у обвинувальному акті, копія якого вручається тільки підозрюваному (п. 5 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 291, ст. 293 КПК України). На наш погляд, на слідчого, прокурора необхідно покласти обов’язок вручати копію обвинувального акта і потерпілому.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК України, потерпілий має право бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного заходів забезпечення кримінального провадження.
Систему таких заходів становлять : 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; 2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затримання особи; 9) запобіжні заходи (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Уявляється, що немає необхідності у тому, щоб повідомляти потерпілого про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного усіх заходів забезпечення кримінального провадження. Таке регулювання не узгоджується з принципом процесуальної економії. На наш погляд, потерпілого потрібно повідомляти тільки про застосування, зміну чи скасування запобіжних заходів. Це дозволить йому, зокрема, «за необхідності своєчасно самостійно вжити заходів, щоб убезпечити себе, членів своєї сім’ї, майна чи житла від неправомірних дій підозрюваного, обвинуваченого, якого звільнено з-під варти чи з-під домашнього арешту, або ж заявити прокурору, суду, клопотання про вжиття заходів забезпечення безпеки» [5, с. 173].
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК України, потерпілий має право бути повідомленим про закінчення досудового розслідування.
Форми закінчення досудового розслідування визначені у ч. 2 ст. 283 КПК України. Вони такі : 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Право бути повідомленим про закінчення досудового розслідування дозволяє потерпілому знати про форму його завершення, подавати скаргу на постанову слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження до слідчого судді, реалізовувати інші права. Наприклад, зі змісту ч. 4 ст. 286 КПК України випливає, що потерпілий має право ознайомитися з клопотанням прокурора про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності та висловити свою думку щодо можливості такого звільнення.
Обов’язки потерпілого визначені у ст. 57 КПК України. Один із них полягає у тому, що потерпілий зобов’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття – своєчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття.
Наслідки невиконання ним цього обов’язку вказані у ч.ч. 1, 3 ст. 139 КПК України. Якщо потерпілий у встановленому цим Кодексом порядку був викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), але не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі : від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування, прокурора та суду потерпілий несе відповідальність, встановлену статтями 185-3 та 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Однак застосування цих санкцій ще не гарантує, що потерпілий з’явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. Як потрібно діяти у цій ситуації, КПК України не визначає. До потерпілого не можна застосувати привід. Цей захід забезпечення кримінального провадження застосовується тільки до підозрюваного, обвинуваченого та свідка (ч. 2 ст. 139, ч. 3 ст. 140 КПК України).
Таке регулювання викликає заперечення. Пропонуємо доповнити ст. 139 КПК України положенням про привід потерпілого, якщо він у встановленому цим Кодексом порядку був викликаний, але не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття.
Література :
1. Шибіко В. П. Проблема забезпечення прав потерпілого за новим КПК України 2012 року / В. П. Шибіко // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 307-313.
2. Мартинов О. М. Актуальні проблеми застосування положень ст. 56 (права потерпілого) Кримінального процесуального кодексу України під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні / О. М. Мартинов // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні питання досудового розслідування слідчими органів внутрішніх справ: проблеми теорії та практики» : тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції (Дніпропетровськ, 18-19 квітня 2013 р.). – К. : «Хай-Тек Прес», 2013. – С. 138-142.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012. – 664 с.
4. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / за ред. О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди, М. І. Хавронюка. – Х. : Фактор, 2013. – 1072 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за загальною редакцією В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
