В умовах розвитку різних галузей знань, змінюються та припиняють функціонувати певні стереотипи, пов’язані з усталеними поглядами на існування певних форм отримання інформації.
У свій час ще Г. Гросс наголошував на великій ролі спеціальних знань у встановленні об’єктивної істини, у можливості дослідження «реальних доказів».
Проблематика спеціальних знань впродовж всієї історії розвитку криміналістики, була предметом наукового інтересу дослідників, особливо інтенсивно дане питання почало вивчатись починаючи з кінця XX століття.
У працях, які стосуються теорії криміналістики, спеціальні знання розглядались як криміналістична категорія. Зазначимо, що проведення будь-якої експертизи неможливе без використання спеціальних знань. У публікаціях із криміналістичної тактики переважно висвітлюють особливості призначення експертизи, а також використання даних знань при проведенні допиту, обшуку і т.ін.
Для початку дамо визначення спеціальних знань. Так, В. М. Галкін вважає їх такими, що «одержані в результаті спеціального навчання або професійного досвіду». Такої ж думки дотримувався З. М. Соколовський, під спеціальними знаннями він розумів «сукупність відомостей, одержаних в результаті професійної підготовки, що створюють для тих, хто ними володіє, можливість вирішення питань у якій-небудь галузі» [1, 23-24].
Юридичний елемент спеціальних знань відображено у понятті В. К. Лисиченка та В. В. Циркаля, які говорять «не про не загальновідомі в судочинстві наукові, технічні та практичні знання, набуті у результаті професійного навчання чи роботи за певною спеціальністю особою, яку залучили як спеціаліста чи експерта з метою допомоги слідчому чи суду при з’ясуванні обставин справи або надання висновків з питань, для вирішення яких потрібне їх використання» [2, с. 22].
В. М. Махов, в свою чергу виділяє спеціальні знання в галузі права, говорячи про знання, притаманні різним видам професійної діяльності, за виключенням знань, які є професійними для слідчого і судді, що використовуються під час розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді з метою сприяння встановленню істини у справі у випадку і порядку, встановлених кримінально-процесуальним законодавством [3].
Н. І. Клименко, визначає спеціальні знання через форму нетрадиційного використання, поділяючи їх на нетрадиційні криміналістичні знання, нетрадиційні спеціальні знання та психоенергетичні знання [4, с. 96].
Так, до першої групи відносять одорологію, фоноскопію, голографію та прогнозування; до другої – ергономіку, кінесику, генетику, нумерологію та гіпноз; до третьої – екстрасенсорику, біоритмологію та біолокацію.
Нетрадиційні спеціальні знання є різновидом спеціальних знань та займають окрему нішу у криміналістичній науці. До спеціальних відносять знання сучасних технічних, природничих та суспільних наук, котрі є перспективними для застосування в практичному напрямі.
В даному випадку спеціальні знання можна розглядати з двох позицій : як наслідок професійної підготовки і професійні знання певної категорії людей на відміну спеціальних знань, які суб’єкти розслідування повинні використовувати у чітко визначених межах та процедурно-процесуальному порядку, тобто мати законні підстави до використання.
Спеціальні знання можуть використовувати суб’єкти доказування як безпосередньо, так і опосередковано : безпосередньо слідчим під час досудового розслідування; проведення судових експертиз; участь спеціаліста під час проведення слідчих (розшукових) дій.
Опосередкованість використання спеціальних знань пов’язана зі зміною функціональних обов’язків слідчого. Слідчий при проведенні розслідування безпосередньо має змогу використовувати їх, а при проведенні експертизи та інших дій, що потребують спеціальних знань певної категорії осіб, слідчий опосередковано впливає на процес, здійснюючи контроль та фіксацію цієї процесуальної дії.
Важливу роль при реалізації спеціальних знань відіграють спеціалісти, процесуальний статус яких закріплений у ст. 71 КПК України. Володіючи знаннями у певній сфері знань, вони здійснюють консультативну функцію під час досудового розслідування, при цьому не виступають суб’єктами доказування, тобто мають факультативний характер у досудовому розслідуванні.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 71 КПК України, «спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних та інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування й судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок» [5].
Спеціаліст може звертати увагу учасників кримінального провадження на обставини, пов’язані з виявленням, закріпленням та дослідженням доказів, давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають під час проведення процесуальних дій шляхом надання усних консультацій або письмових роз’яснень, надавати технічну допомогу.
Для цих цілей можуть запрошуватись незаінтересовані у результатах справи особи різних професій, котрі мають вищу чи середню освіту і систематичну підготовку за конкретною спеціальністю, а також досвід роботи у певній сфері виробництва, науки, культури й ремесла.
Так, у межах, передбачених законом, спеціаліст сприяє роботі з доказами, звертає увагу на окремі обставини і дає пояснення щодо спеціальних питань, а також може сам ставити запитання і робити заяви, пов’язані з виявленням, закріпленням, вилученням та дослідженням доказів.
Спеціаліст має право ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду. Проте такі питання можуть мати лише технічний характер і належати до тієї процесуальної дії, в якій спеціаліст бере участь.
Спеціаліст на основі своїх спеціальних знань може проводити попереднє дослідження предметів і документів з метою виявлення ознак і властивостей, які мають доказове значення, проте такі предмети і документи можуть у подальшому бути направлені на експертизу, тому їх не можна пошкодити.
Отже, на сьогодні під спеціальними знаннями прийнято розуміти наукові, технічні, криміналістичні та інші професійні знання, отримані під час навчання, і вміння, отримані в результаті практичної діяльності, що використовуються разом з науково-технічними засобами під час пошуку, виявлення, вилучення і дослідження слідової картини кримінального правопорушення для одержання доказової та орієнтуючої інформації, яка необхідна для встановлення об’єктивної істини у кримінальному провадженні.
Водночас в КПК України не вирішено питання щодо порядку використання спеціальних знань стороною захисту, оскільки залучення експертів та спеціалістів, як носіїв даного виду знань має прогалини у процедурному порядку оформлення запиту. Зокрема, який документ у такому випадку буде підставою для проведення експертизи – доручення, заява, адвокатський запит чи інший документ, який повинен містити інформацію про особу, яка залучається в якості експерта та/або спеціаліста питання, що ставляться цим особам, перелік матеріалів (зразків, документів), що надаються для дослідження, попередження про кримінальну відповідальність експерта.
У криміналістичній і процесуальній літературі виокремлюють процесуальну і непроцесуальну форми використання спеціальних знань. На наш погляд, в основі поділу форм використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві має бути такий критерій, як доказове значення результату використання спеціальних знань у досудовому розслідуванні та судовому розгляді матеріалів кримінальних проваджень.
Тому, використання спеціальних знань можна охарактеризувати через систему процедурного характеру та функціональних обов’язків суб’єкта, за першим критерієм на обов’язкову участь експерта та факультативну із залученням спеціаліста, а за другим – на безпосередню та опосередковану, коли слідчий використовує власні знання додатково при проведенні експертизи, а безпосередню – при проведенні обшуку чи інших слідчих (розшукових) дій, коли він виступає головним суб’єктом дії.
Література :
1. Гончаренко В. Г. Спеціальні знання : генезис, предмет, рівні, форми використання в доказуванні / В. Г. Гончаренко, В. В. Курдюков, К. В. Легких // Вісник Академії адвокатури України. – 2007. – № 2 (9). – С. 22-34.
2. Лисиченко В. К. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике / В. К. Лисиченко, В. В. Циркаль. – К., 1987.
3. Махов В. Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений : монограф. / В. Н. Махов. – М. : РУДН, 2000. – 296 с.
4. Клименко Н. І. Можливості використання в розслідуванні злочинів деяких нетрадиційних криміналістичних і спеціальних знань та методів / Н. І. Клименко, О. І. Клевцов // Право України. – 1998. – № 1. – С. 123.
5. Кримінальний процесуальний кодекс від 13.04.2012 р. № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу в мережі Інтернет : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page3
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
