Конституція України проголосила пріоритетним завданням держави створення належних умов для реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Головну роль у здійсненні цього завдання виконують посадові особи, оскільки вони наділені юридично-владними повноваженнями і вправі виконувати організаційно-розпорядчі дії. Сьогодні на значну увагу заслуговує питання юридичної відповідальності посадових осіб. Ця проблема особливо гостро постала на практиці, що зумовлено проведенням правової реформи в усіх сферах управління. Основними чинниками, що характеризують правовий статус посадової особи, є правосуб’єктіність, посадові завдання, основні функції, права та обов’язки, гарантії, правові форми діяльності, порядок взаємовідносин відповідно до посади, відповідальність [1, с. 21]. Однак, загальне положення статусу посадової особи до цього часу є не чітко вирізним у чинному законодавстві так й у правовій науці [2, с. 238]. Проте, крім адміністративної, також передбачена й кримінальна відповідальність. Зокрема, нормами статей 364 – 370 КК України. Звертає на себе увагу, те що законодавець у тексті статей вживає поняття «службові особи» [3].
Якщо розглядати об’єкт злочинів у сфері службової діяльності, то необхідно нагадати, що об’єктом будь-якого злочину є охоронювані законом суспільні відносини. Об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату, а також його престиж або авторитет.
Крім доктринальних підходів щодо визначення дефініції поняття «посадова особа», це визначення дається в ст. 2 Закону України «Про державну службу», згідно з якою посадовими особами вважаються ке¬рівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші дер¬жавні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій [4]. Водночас, в практичній діяльності виникають проблемні питання при неоднозначному трактуванні повноважень посадової особи. Зокрема, це можна прослідкувати на роз’ясненні Міністерства юстиції України від 10 липня 2012 р., в якому зазначено, що трапляються й випадки неоднозначного трактування окремих положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» за відсутності об’єктивних для цього підстав. Зазначене, наприклад, стосується такої групи суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, як посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету. Поширеними є, зокрема, питання щодо віднесення до вказаної категорії тих чи інших працівників державних чи комунальних установ та організацій [5].
Незважаючи на те, що наведене стосується окремих положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» [6], це роз’яснення слід враховувати й при притягненні посадових осіб до адміністративної чи або кримінальної відповідальності. У свою чергу Митний кодекс України поділяє посадових осіб на посадових осіб підприємств та посадових осіб представництв іноземних держав та міжнародних організацій [7]. Відповідно до пункту 43 ст. 4 митного кодексу посадовою особою підприємств є керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов’язків відповідають за додержання вимог, встановлених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України, укладеними у встановленому законом порядку. Пункт 44 ст. 4 МК України, під посадовою особою представництв іноземних держав та міжнародних організацій, розуміє акредитованих в Україні глав дипломатичних представництв та членів дипломатичного персоналу, посадових осіб консульських установ, представників іноземних держав при міжнародних організаціях, посадових осіб міжнародних організацій.
Стислий аналіз вищенаведеного свідчить, що для вирішення питання щодо визначення поняття «посадова особа», а отже й для притягнення до юридичної відповідальності такої особи, слід виходити з правозастосовної практики, згідно якої, головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
Література:
1. Христиненко Н. П. Застосування адміністративної відповідальності до посадових осіб/ Н. П. Христиненко//Форум права. – 2011. – №2 – С. 933–938.
2. Світличний О.П. Адміністративні правовідносини у сфері земельних ресурсів України: проблеми теорії та практики правозастосування: Монографія/ О.П. Світличний. – Донецьк: Державне видавництво «Донбас», 2011. – 410 с.
3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст.131.
4. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – 52. – Ст. 490.
5. Проблемні питання застосування Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»: роз’яснення Міністерства юстиції України від 10 липня 2012 року// [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http:// zakon2. rada. gov. ua/laws/show/n0026323-12
6. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 7 квітня 2011 року// Відомості Верховної Ради України. – 2011. – 40. – Ст. 404.
7. Митний кодекс України: Закон України від 13 березня 2012 року//Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 44–45, № 46–47, № 48 – Ст. 552.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
