Організація розкриття і розслідування злочину, об’єктивне та справедливе покарання винних залежить від правильної кваліфікації вчиненого діяння. Для точного розуміння та оцінки вчиненого потрібно при виявленні ознак, властивих виключно скоєному діянню, відмежувати останнє від усіх інших суміжних злочинів. Тільки в такому разі можна отримати єдину сукупність ознак, яка характеризуватиме саме цей злочин, а також відрізнить його від інших.
Проблеми кримінальної відповідальності за умисне вбивство та окремі його види займають важливе місце у дослідженнях Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.О. Навроцького, В.В. Сташиса, Є.В. Фесенка, С.Д. Шапченка, С.С. Яценко та ін.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 № 2 дає роз’яснення вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю. Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КК України, під тяжким тілесним ушкодженням розуміється тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
Суміжність вищезазначених злочинів проявляється в наступному: 1) у наслідках, що настають у результаті їх вчинення, а саме смерть потерпілого; 2) можливості здійснення тотожних дій при їх вчиненні (це підтверджується також тим, що законодавцем у якості окремої кваліфікуючої ознаки, у ч. 2 ст. 121 КК України передбачене спричинення тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, яке полягає у тому, що потерпілому спричиняються тяжкі страждання, спрямовані на заподіяння останньому нестерпного фізичного болю (тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, застосування термічних факторів та інші аналогічні дії).
Відмінними рисами цих злочинів є: 1) спрямованість умислу (при вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю такі діяння спрямовані саме на спричинення особливих страждань потерпілому з метою позбавлення останнього життя і є надмірними щодо цього наслідку. При заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вони також можуть бути надмірними, тобто зайвими стосовно наслідків, але вони безпосередньо не спрямовані на позбавлення потерпілого життя); 2) форма вини (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України - вина у формі умислу (прямого чи непрямого), а ч.2 ст.121 КК України – змішана (подвійна) форма вини (неоднакове ставлення суб’єкта злочину до вчинюваного та до наслідків, тобто тут має місце умисел стосовно вчинення діяння та необережність (злочинна недбалість чи злочинна самовпевненість) щодо настання наслідків). Ці відміні риси зазначені і в ППВСУ № 2, а також, при розгляді таких справ слід враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
На думку В.Орехова, якщо засіб, спосіб і знаряддя, які застосовувалися для нанесення шкоди здоров’ю, не характерні для нанесення тяжкого тілесного ушкодження або спричинення смерті, то не може вестися мова про умисел на спричинення шкоди здоров’ю, тим більше смерті. Дії винного можуть бути кваліфіковані як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть з необережності, якщо винний діяв з прямим конкретизованим умислом на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю. Якщо ж умисел був неконкретизований, то діяння слід кваліфікувати як вбивство.
Отже, можна зазначити, що для правильної кваліфікації і розмежування даних злочинів слід: по-перше, встановити спосіб, знаряддя вчинення злочину, кількість ударів, мотиви і цілі злочинця, його поведінку до і після вчинення злочину, відносини із потерпівши; по-друге, встановити, що саме стало причиною смерті: саме діяння чи спричинення тяжких тілесних ушкоджень ( спираючись на судово-медичний висновок).
При цьому, дії винного варто кваліфікувати за п.4 ч. 2 ст. 115 КК України, якщо наявні наступні ознаки: 1) направлення дій винного на порушення функцій і анатомічної цілісності життєво важливих органів потерпілого; 2) інтенсивність дій винного, тобто сили і кількості ударів, які свідчать про намір спричинення саме смерті; 3) застосування такого засобу, внаслідок чого, може настати смерть ( наприклад, вогнепальна зброя, ніж, сильнодіючі отруйні речовини); 4) наявність усних погроз про позбавлення життя.
Література:
1. Керімов А. З. Відмежування вбивства з особливою жорстокістю від суміжних скдаів злочину / А. З. Керімов. // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – №4. – С. 438–444.
2. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи : постанова Пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 // Вісник Верховного Суду. – 2003. – № 1 (35).
|