Загальновизнано, що право є системою загальнообов’язкових соціальних норм, а також відносин, які закріплюються державою за допомогою цих норм і охороняються нею. Такі норми повинні базуватися на ідеї людської справедливості й волі, відповідати потребам суспільства й держави в певний історичний період. Вкрай важливим є такий підхід до кримінального права, адже у відповідності до ст. 11 КК України під злочином розуміється діяння, яке володіє не тільки ознаками протиправності, винності, караності, але й суспільної небезпеки.
Провідні фахівці з проблем кримінального права вважають, що суспільна небезпека — матеріальна ознака (внутрішня властивість) злочину, яка розкриває його соціальну сутність, закріплена в законі й, отже, набуває правового значення. Ця властивість за своїм характером об’єктивна й незмінна, її наявність або відсутність не залежить ні від волі законодавця, ні від волі органа, який застосовує закон [3, с. 158].
У зв’язку з цим, розглядаючи певний злочин, необхідно встановити, чи викликана криміналізація даного діяння об’єктивною необхідністю, якщо ні, то мабуть ми маємо справу зі сваволею законодавця.
Ще століття тому, науковці зазначали, що права авторів з’явилися спочатку «...у формі звичаю й потім уже були освячені законом писаним, так що контрафакція вважалася вже у суспільній свідомості справою ганебною й аморальною, перш ніж вона була заборонена й зробилася дією незаконною» [Цит. за 8, с. 70].
Проте сама необхідність кримінально-правового захисту авторських прав на комп’ютерні програми і бази даних, усе ще має потребу в обґрунтуванні. Адже на сторінках друкованих видань, в телеефірі неодноразово обговорювалося питання про потребу для України авторського права. Та й у повсякденному мисленні існує думка про корисність для українців масових порушень авторського права на комп’ютерні програми і бази даних, тому що піратська продукція продається по доступним для населення цінам.
Безумовно, основна роль в регулюванні суспільних відносин, які складаються із приводу реалізації авторських права на комп’ютерні програми і бази даних належить цивільному праву. Законодавства багатьох країн світу, у тому числі й України, виходять із пріоритету цивільно-правових методів регулювання відносин, пов’язаних з авторським правом на комп’ютерні програми і бази даних, що прямо випливає із приватного характеру цього інституту. У той же час, переважна більшість дослідників як українських, так і західних, визнають, що ефективний захист інтелектуальної власності можливий лише із застосуванням кримінально-карних санкцій. Свого часу один з директорів міжнародного альянсу по інтелектуальній власності, справедливо зазначив, що «… Нам не відома жодна країна світу, яка змогла б контролювати порушення авторського права без застосування суворих кримінальних санкцій...» [Цит. за 1, с. 7].
Науковці погоджуються з такою позицією — «...практика більшості країн з високим рівнем охорони інтелектуальної власності показує, що одними цивільно-правовими санкціями «піратство» викорінити не можна» [2, с. 7].
Звідси можемо зробити висновок, що не заперечуючи пріоритетності цивільно-правових методів регулювання інтелектуальної власності щодо комп’ютерних програм і баз даних, все ж стан законності в аналізованій сфері в Україні, та і світі в цілому настільки серйозний, що потрібно застосування саме кримінально-правових санкцій.
Продовжуючи аналіз основних факторів, які обумовлюють криміналізацію порушення авторських прав на комп’ютерні програми і бази даних, зазначимо, що можливі два принципово різні за ступенем суспільної небезпеки види порушення авторських прав на аналізовані об’єкти – з метою систематичного отримання прибутку й без такого. Другий вид порушення може бути викликаний різною мотивацією, зокрема, бажанням слави, визнання з боку значимих для порушника осіб або груп осіб, можливе й особисте збагачення, але не продовжуваний злочин, а як разовий злочинний акт. Найбільш наочним прикладом такого порушення є плагіат – випуск чужого програмного продукту або бази даних під своїм ім’ям.
У наукових та популярно-наукових публікаціях останніх десятиліть поширилися різноманітні терміни, які пов’язані з порушенням авторських та суміжних прав, зокрема «комп’ютерне піратство», «інтелектуальне піратство», «літературне піратство». Тому доцільно зробимо незначний екскурс в історію їх виникнення та поширення.
Термін «інтелектуальне піратство» одержав широке поширення наприкінці 50-х років минулого століття, коли заповзятливі ділки почали здійснювати радіотрансляцію популярних музичних творів із морських суден у нейтральних водах, що дозволяло уникнути відповідальності за порушення авторських і суміжних прав. Це у свою чергу навіяло історичні асоціації, із флібустьєрами [7, с. 25-26]. У новому сторіччі з’явилося й нове найменування для порушників авторських прав — «пірати XXI століття» [2].
Фахівців, які у своїх публікаціях торкалися проблем інтелектуального піратства, на підставі аналізу документів Європейського Союзу, відзначали різний зміст термінів «піратські товари» і «контрафактні товари» [5, с. 11-13; 9, с. 45-47]. Законодавство про авторське право не використовує терміни «піратство» або «піратський товар», у зв’язку із чим в Україні будь-який екземпляр комп’ютерної програми чи бази даних, який виготовлений або поширений з порушення авторських прав, називається контрафактним.
На думку науковців «піратство» є «... діяльність осіб по використанню об’єктів інтелектуальної власності без згоди правовласників з метою отримання комерційної вигоди» [9, с. 47]. Під «інтелектуальним піратством» у вузькому змісті цього слова, розуміють «… масштабні порушення авторських і суміжних прав, вчиняємі з метою отримання наживи при реалізації контрафактної продукції» [6, с. 87]. Дослідники з дальнього зарубіжжя виділяють подібні визначальні ознаки : «Піратство являє собою протиправну поведінку, яка зазіхає безпосередньо на виключне право автора на відтворення творів і іншої культурної продукції. Воно полягає у виготовленні, продажі й будь-якій формі комерційного поширення незаконних екземплярів (книг і взагалі друкованих матеріалів, дисків, касет і т.ін.) літературних, художніх, аудіовізуальних, музичних творів або їх виконань, комп’ютерних програм і банків даних…» [4, с. 478].
Як бачимо відмітною рисою «комп’ютерного піратства» є спрямованість на систематичне отримання прибутку, що відповідно вимагає певного рівня організованості злочинної діяльності.
На підставі вищевикладеного, комп’ютерне піратство можна визначити як протиправне використання інтелектуальної власності на комп’ютерні програми і бази даних злочинними угрупованнями, як правило організованими, з метою систематичного одержання прибутку.
Література:
1. Белов В. В. Практическая реализация прав владельцев интеллектуальной собственности. – М. : Международная Академия информатизации, 1995. – 185 с.
2. Близнец И. Пираты XXI века (о нарушении авторских и смежных прав в аудиовизуальной сфере) / И. Близнец // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2000. – № 3. – С. 6-10.
3. Курс советского уголовного права / отв. ред. Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский ; Ленинградский государственный университет им. А. А. Жданова. – Л. : изд-во ЛГУ, Том 1 : Часть общая. – 1968. – 646 с.
4. Липцик Д. Авторское право и смежные права : перевод с французского / Droit d'auteur et droit voisins / Липцик Д. – М. : Ладомир ; изд-во ЮНЕСКО, 2002. – 788 с.
5. Логвинов Ю. В. Интеллектуальное пиратство / Логвинов Ю. В. – М. : Пенаты, 2002. – 61 с.
6. Лопатин В. Н. Проблемы реализации прав государства на объекты интеллектуальной собственности / В. Н. Лопатин // Тезисы научных докладов на заседании Ученого Совета НИИ Генеральной прокуратуры Российской Федерации (Москва, 18.12.02 г.). – М. : НИИ Генеральной прокуратуры Российской Федерации, 2002. – C. 87-88.
7. Мойэ Р. Антипиратские правила и меры в сфере права на механическое воспроизведение / Рональд Мойэ, Лаура Магерини // Бюллетень по авторскому праву. – 1997. – № 4. – С. 24-28.
8. Познышев С. В. Очерк основных начал науки уголовного права. Особенная часть / Познышев С. В. – М., 1923. – 296 c.
9. Трунцевский Ю. В. Интеллектуальное пиратство : гражданско-правовые и уголовно-правовые меры противодействия / Трунцевский Ю. В. – М. : ИГ «Юрист», 2002. – 283 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
