Конституція України як правовий акт найвищої юридичної сили в державі передбачає, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Саме стаття 69 Конституції України проголошує : однією з форм реалізації цього права є референдум як прояв безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців, шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 березня 2000 року «схвалені всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питання, є обов'язковими для розгляду і прийняття рішень у порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом XIII "Внесення змін до Конституції України", та законами України».
У законодавчих актах закріплено право громадян як на проведення всеукраїнського, так і місцевого референдуму, проте, з прийняттям нового Закону України «Про всеукраїнський референдум» у 2012 році, пов’язана втрата чинності Закону «Про всеукраїнський та місцевий референдум», який регламентував процедуру проведення не лише загальноукраїнського референдуму, а й закріплював основні засади та процедуру проведення місцевих референдумів.
Враховуючи прогалину в законодавсті, можна констатувати – відсутність фактичного контролю з боку населення за діяльністю органів влади, що є порушенням головних принципів демократичного ладу. Тому існує нагальна проблема-прийняття нового закону, у якому була б чітко прописана процедура проведення місцевого референдуму ,а саме: передбачено право бути суб’єктом місцевого референдуму громадським організаціям,партійним осередкам; передбачено однакові умови як прибічникам питання винесеного на референдум,так і його опонентам; включити членів громади до суб’єктів консультативного референдуму; спростити порядок ініціювання місцевого референдуму на вимогу членів громад шляхом скасування скликання загальних зборів з ініціювання проведення референдуму; передбачити можливість проведення референдумів на рівні сіл,селищ,районів консультативних референдумів із конкретно визначених законом питань, які не належать до компетенції територіальних громад, хоча стосуються їх інтересів.
Сьогодні референдуми, що скликаються на місцевому рівні практикуються у Бельгії, Чехії, Швеції, Естонії, Фінляндії, Ірландії, Люксембурзі. При цьому рішення про скликання муніципального референдуму може прийматися муніципальною радою як колегіальним органом або за ініціативою певної кількості його членів. Обов’язкові наслідки референдуму мають вирішальний характер і спрямовані на виявлення думки виборця щодо відповідного питання. Місцевий референдум як інститут прямої демократії повинен залишатися «дієвим інструментом у руках громади» при вирішенні найбільш гострих, неоднозначних питань місцевого значення.
Отже, прийняття нового Закону України, який би закріпив основні засади та регламентував процедуру проведення місцевого референдуму, зафіксував обов’язковість виконання відповідними органами рішень, прийнятих у результаті референдуму має стати одним із пріоритетних завдань органу законодавчої влади України.
_______________________
Науковий керівник: Павшук Катерина Олександрівна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри конституційного права України НЮУ імені Ярослава Мудрого.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
