Правовий статус міжнародних організацій визначають їхні права та обов’язки, компетенція, цілі та сфера діяльності, межі відповідальності тощо.
Міжнародна організація – це організаційна форма співробітництва держав у різних сферах суспільної діяльності [1, 452]. У даному випадку йде мова про МВФ як про міжурядову організацію спеціальної компетенції, що створена для координації та співробітництва держав у фінансовій сфері.
Укладений державами багатосторонній міжнародний договір є установчим документом (статутом, положенням тощо) цієї організації та визначає її права та обов’язки. Крім того, МВФ має свій порядок набуття та припинення членства, що свідчить про їхній відокремлений офіційний статус як суб’єкта міжнародного права.
Хоча МВФ є спеціалізованою установою ООН, проте при прийнятті рішень він володіє повною автономією.
Питання міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій вперше було розглянуто і певним чином відображено у консультативному висновку міжнародного суду ООН від 11 квітня 1949 року «Про відшкодування збитків, понесених на службі ООН». В ньому йдеться про міжнародну правосуб’єктність ООН, де зазначено, що зважаючи на наявність важливих політичних задач, прав та обов’язків, відмінних від прав та обов’язків її членів, права пред’являти претензії, ООН є суб’єктом міжнародного права, хоча і відмінним від правового статусу держав, і може здійснювати вплив на міжнародному рівні [2, 9].
Загалом права й обов’язки міжнародних організацій можуть бути поділені на дві групи: 1) міжнародні права й обов’язки, закріплені в установчих документах; 2) міжнародні права й обов’язки, набуті на основі міжнародних договорів, укладених міждержавною організацією [3, 40].
Про наявність міжнародної правосуб’єктності у міжнародних організаціях свідчить наділення їх міжнародними правами та обов’язками:
- укладати договори з державами та іншими міжнародними організаціями;
- нести міжнародну відповідальність;
- звертатись до держав та інших міжнародних організацій із вимогою відшкодування заподіяної шкоди;
- обмінюватись офіційними представництвами з державами;
- наділяти своїх посадових осіб привілеями та імунітетами тощо [4, 171].
Установчі акти міждержавних фінансових організацій передбачають право останніх укладати міжнародні договори, в тому числі й угоди з іншими міжнародними організаціями про співпрацю.
Подібну норму закріплює і статут МВФ, зокрема ст. 10 «…Фонд співпрацює з будь-якими міжнародними організаціями загального характеру і з міжнародними громадськими організаціями, що мають спеціалізовані функції в суміжних областях».
Так, згідно ст. 2 розділу 3 Конвенції ООН про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21.11.1947 р. спеціалізовані установи мають статус юридичної особи. Вони мають правоздатність:
a) укладати контракти
b) набувати нерухоме та рухоме майно і розпоряджатись таким.
c) порушувати судові переслідування.
Ці ж норми відображені й у розділі 2, ст. IX Статуту МВФ.
Статут ООН у ст. 57 згадує про відповідальність спеціалізованих установ ООН. Визнаючи міжнародну правосуб’єктність МВФ, варто зазначити, що питання її відповідальності є недостатньо визначеним у міжнародному праві. На сьогодні існують лише Статті щодо відповідальності міжнародних організацій 2011 року, які не мають імперативного характеру та не набули статусу конвенції.
Стосовно постійних офіційних представництв при міжнародних організаціях, то їх правовий статус визначено Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, яка хоча і не набула чинності, але містить багато норм, визнаних в якості міжнародно-правових значною кількістю держав. Спеціалізовані установи укладають угоди з державами про штаб-квартиру. А укладення договору, як вже зазначалося вище, вже є автоматичним визнанням міжнародної організації суб’єктом міжнародного права [5, 283].
Проявом міжнародної правосуб’єктності міждержавних фінансових організацій розвитку є і те, що ці організації і їх посадові особи володіють привілеями й імунітетом. Імунітети міжнародних організацій відрізняються від імунітету держав, тим, що: перший виникає на основі міжнародного договору, другий – з моменту виникнення держави; імунітет міжнародної організації носить функціональний характер [3, 42].
Так, МВФ володіє судовим імунітетом, його майно та активи, незалежно від їх місцезнаходження та їх власника, користуються імунітетом від усіх форм судового переслідування, за винятком тих випадків, коли Фонд прямо відмовляється від свого імунітету з метою здійснення певного розслідування або відповідно до умов певного контракту.
Відповідні норми закріплені у ст. 9 Статуту МВФ. Крім судового імунітету, ці організації та їх активи: 1) наділені податковим імунітетом; 2) позбавлені від будь-якого роду обмежень, регулювання, контролю та мораторіїв; 3) не можуть бути піддані обшуку, реквізиції, конфіскації, експропріації або будь-якій іншій формі арешту за рішенням виконавчих чи законодавчих органів. Усі посадові особи МВФ користуються імунітетом від юрисдикції; не будучи громадянами країни перебування, користуються такою ж імунітетом від імміграційних обмежень, від вимог реєстрації іноземців, державної військовий обов'язок і такими ж пільгами щодо валютних обмежень, які надаються державами-членами представникам, посадовим особам і службовцям інших держав-членів відповідного рангу; мають такий же статус щодо переміщень, який надається державами-членами представникам, посадовим особам і службовцям інших держав-членів відповідного рангу.
Наявність власних умов членства також характеризує правовий статус міжнародної організації. МВФ зазначає в статуті, що інші держави мають право на вступ до МВФ в час і на умовах, визначених ним. У той же час остаточне рішення щодо прийняття членства здійснюється шляхом голосування на засіданні Ради керуючих. З огляду на це МВФ хоч і дає змогу усім заінтересованим особам приєднатись до Фонду, проте вимагає згоди інших членів, що відносить його до напіввідкритих організацій.
Наразі досить дискусійним питанням стосовно правового статусу МВФ є ознака наднаціональності, яка може бути властива міжнародним організаціям. Найбільш жорстким регулюючим впливом на фінансову політику країн володів МВФ з моменту прийняття Статуту, коли країни обмежувались у праві визначати рівень конвертованості їх валюти, проводити девальвацію чи ревальвацію, обмінні курси встановлював виключно МВФ.
Після внесення змін в 70-х рр. до статті IV Статуту МВФ елементи наднаціональності в МВФ придбали більш м’яку форму. З огляду на це, МВФ на сьогодні вважають не наднаціональною структурою, а лише організацією з окремими наднаціональними функціями, що випливають із установчих документів.
Література:
1. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
2. Консультативное заключение Международного суда ООН от 11 апреля 1949 г. «О возмещении ущерба, понесенного на службе ООН» / Краткое изложение решений, консультативных заключений и постановлений Международного Суда (1948-1991) [Електронний ресурс] // Организация Объединенных Наций. – Нью-Йорк, 1993. – 293 с. – Режим доступу: http://www.icj-cij.org/homepage/ru/files/sum_1948-1991.pdf.
3. Снігурська І.Г. Розмежування міжнародної правосуб’єктності ЄБРР і МБРР / І.Г. Снігурська // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. – 2010. – №2. – С. 38-45.
4. Міжнародне право: навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
5. Філіпенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікора. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
