Впровадження у правову систему України інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб є одним із напрямків до Євроінтеграції українського суспільства і підсилило жваві дискусії (як схвальні, так і осудні відгуки) серед юристів. Найчастіше аргументами вітчизняних науковців (Г. Н. Борзенков, М. І. Бажанов, Н. Ф. Кузнєцова, С. Ф. Мілюков та ін.) проти кримінальної відповідальності юридичних осіб є: по-перше, воля свій об'єктивний вираз виявляє тільки у цілеспрямованих діях, т.т. людський вчинок – це єдина форма, в якій воля знаходить об’єктивний прояв; по-друге, не дотримується принцип особистої винної відповідальності та принцип індивідуалізації покарання; по-третє, при притягненні до кримінальної відповідальності юридичної особи неможливо визначити вину як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння і його наслідків; та ін.
Також вчені відзначають проблеми щодо відповідності положень про юридичну особу основоположним положеням про склад злочину. Тобто виникає питання, яким чином вони відображатимуться у вченях про суб'єкт злочину, про суб’єктивну сторону злочину, про принципи призначення покарання, співучасть та у деякі інші інститути Загальної частини кримінального права України.
Важливим також є той факт, що законодавцем не було внесено змін у склади злочинів, суб'єктами яких є юридичні особи. Це означає, що положення нового розділу Кримінального кодексу України «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» цілком можуть отримати те ж значення для кримінального законодавства, що й, наприклад, положення про співучасть чи стадії вчинення злочину, т.т. відіграють ролі основних, визначальних інститутів кримінального права [1, с. 128-131].
У правовій літературі радянського союзу, яка стосувалася суб’єкта злочину досить одностайно стверджувалося, що інститут кримінальної відповідальності юридичної особи не може існувати. Це твердження у більшості випадків зовсім не аргументувалося і було наслідком ідеологічних переконань. Хоча, за відсутності приватної власності та в умовах повної монополії держави вести мову про відповідальність юридичних осіб було позбавлено будь-якого сенсу. У сучасних же умовах економічна та політична ситуація в державі суттєво змінилася: Україна пішла шляхом розбудовування ринкової економіки, т.т. реанімує приватну власність. Зрозуміло, що в теперішніх, нових економічних умовах стали можливими й нові види правопорушень, злочинів. І ці злочини можуть з легкістю вчинятися і юридичними особами за допомогою наданих їм державою повноважень [2, с. 262-264].
Тобто чітко можна дати позитивну відповідь на перше питання – умови, котрі були необхідними для запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні, цілком були присутні.
Що ж стосується внесення у правову систему України нового суб’єкта, то слід згадати, що адміністративне законодавство, яке має чимало схожих положень із кримінальним законодавством (наприклад, стосовно видів та форм вини, підстав відповідальності, обставин, які виключають караність, передбаченого законом діяння тощо), таки визначає юридичних осіб як суб'єктів адміністративних правопорушень. Тобто даний інститут новий лише для вітчизняного кримінального права.
Щодо переліку правопорушень, які можуть вчиняти юридичні особи, то з цього питання законодавець, що логічно, звернувся до досвіду зарубіжних держав, які уже пройшли даний етап формування власного кримінального законодавства. Так, наприклад, згідно з Кримінальним кодексом Литовської Республіки юридична особа несе відповідну відповідальність тільки за ті злочинні діяння, які передбачаються Спеціальною частиною даного кодексу [3]. Таке вирішення питання уявляється обґрунтованим, адже: по-перше, злочини, що вчиняються на сьогоднішній день юридичними особами, – це злочини досить великої тяжкості; по-друге, такий підхід дозволяє чітко визначити коло посягань, вчинення яких можливе даними суб'єктами (більше того, передбачуваність кримінальним законодавством є одним із основних принципів Кримінального права України); по-третє, вказівка у самій нормі на можливість вчинення злочину як фізичною, так і юридичною особою буде акцентувати увагу судових та правоохоронних органів на необхідності більш ретельного визначення механізму вчинення злочину.
Цим шляхом пішов і вітчизняний законодавець.
Чинне законодавство чітко вказує, що підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою або за дорученням чи наказом, за змовою та в співучасті, або іншим шляхом: від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених ст. ст. 209, 306, ч. 1 та 2 ст. 368-3, ч. 1 і 2 ст. 368-4, ст. ст. 369, 369-2 КК України; від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених ст. ст. 258-258-5 КК України; від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених ст. ст. 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК України [4].
При цьому слід відмітити, що під уповноваженими особами юридичної особи потрібно розуміти службових осіб цієї юридичної особи, а також усіх інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів чи договору мають право діяти від імені цієї юридичної особи.
Отже, розглянувши вище сказане, є усі підстави вважати, що теоретичних перешкод для визнання юридичної особи суб’єктом злочину і, відповідно, притягнення її до кримінальної відповідальності немає. Дане нововведення є важливим для розвитку національного кримінального законодавства, важливим кроком до євроінтеграції України та чіткішого регулювання законом відносин у суспільстві. Все ж, кримінальна відповідальність юридичних осіб не позбавлена недоліків та неточностей, які є лише проявом новизни даного інституту для національного законодавства.
Література:
1. Лихова С. Я. Юридичні особи як суб’єкти кримінальної відповідальності за КК України / С. Я. Лихова // Юридичний вісник. – 2014. - №4. – С. 128-132.
2. Чугуников І. І. Проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб. / І. І. Чугуников // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. - Вип. 44. - С. 262-271. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2008_44_50/
3. Кримінальний кодекс Литовської республіки. – [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1243877.
4. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III (редакція від 08 жовтня 2016 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
_________________________
Науковий керівник: Яремко Оксана Михайлівна, доцент, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та процесу Тернопільського національного економічного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
