Поняття «нікчемність» правочину застосовується у статтях 27, 215 ЦКУ. Відповідно до ст. 27 ЦКУ нікчемним є правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. У ст. 215 ЦК встановлений зв'язок між поняттями «нікчемний» та «недійсний» заповіт, тобто недійсним є правочин, якщо його недійсність передбачена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому у випадку складання заповіту представником або його посвідчення неуповноваженою особою, а також у разі недотримання законодавчо визначених вимог до форми заповіту, такий заповіт не повинен виконуватися і спадкування має здійснюватися за законом [1].
Стаття 1257 ЦК України присвячена недійсності заповіту. Недійсність заповіту повністю, передусім, обумовлює у спадкоємця, позбавленого цим заповітом права на спадкування, виникнення права на спадкування за законом на загальних підставах (ч. 4 ст. 1257 ЦК України). Слід підкреслити, що в ч. 4 ст. 1257 ЦК України йдеться про можливість відновлення попереднього заповіту лише у разі застосування статей 225 і 231 ЦКУ. Тобто тут передбачається, щосаме у цих випадках волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тому й береться до уваги попередній заповіт.
Встановлення таких наслідків необхідно здійснювати з урахуванням як абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, так і окремих норм Книги Шостої ЦК України. По-перше, право на спадкування за законом може виникати не тільки у спадкоємця вказаного у недійсному заповіті, але й в інших спадкоємців за законом (ч. 2 ст. 1223 ЦК України). По-друге, правовим наслідком може бути взагалі не спадкування. Відповідно до ч. 2 ст. 1307 ЦК України заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Звісно, що в такій ситуації не відбувається виникнення права на спадкування, оскільки за допомогою нікчемності забезпечується пріоритет спадкового договору над заповітом.
По-третє, впливає на визначення правових наслідків і кількість спадкоємців (як за законом, так і за заповітом). Оскільки за наявності тільки одного потенційного спадкоємця, вказаного в недійсному заповіті і який не включений в одну з черг спадкоємців за законом (ст. 1261–1265 ЦК України), право на спадкування за законом також виникати не буде. У цій ситуації можливий перехід спадщини як відумерлої у власність територіальної громади (ст. 1277 ЦК України).
По-четверте, залежать правові наслідки недійсного заповіту і від кількості складених спадкодавцем заповітів. При множинності заповітів правові наслідки недійсного заповіту можуть суттєво відрізнятися. Зокрема, якщо спадкодавець склав кілька заповітів, здійснив розпорядження різними об’єктами і призначив різних спадкоємців, то недійсність одного із заповітів жодним чином не впливає на інші заповіти. Таким чином, відносно об’єктів, вказаних в недійсному заповіті, виникатиме право на спадкування за законом[2].
Протилежна ситуація може мати місце при множинності заповітів, коли в першому заповіт і міститься розпорядження всім майном одним спадкоємцям, а в останньому – іншим. Згідно ч. 4 ст. 1254 ЦК якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України. По суті, правило закріплене в ч. 4 ст. 1254 ЦК України орієнтоване на обмеження випадків відновлення чинності попереднього заповіту, коли заповіт – оспорюваний. Звичайно ж, необхідно з’ясувати, чи може нікчемність заповіту відновлювати попередній заповіт. Очевидно, що ч. 4 ст. 1254 ЦК України зовсім не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту. Навряд чи нікчемний заповіт має скасовувати попередній заповіт. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт в принципі не може породжувати який би то не було правовий результат, оскільки для права він взагалі не існує як волевиявлення. Насправді, неможливо допустити, щоб заповіт, складений на простому аркуші паперу, не посвідчений ніким і тому, будучи нікчемним, скасував би належним чином складений попередній заповіт. У зв’язку з цим, більш доцільно констатувати, що при нікчемності заповіту відбувається відновлення чинності попереднього заповіту. Недійсність заповіту в частині такожмає свою специфіку щодо правових наслідків[1].
У ч. 3 ст. 1257 ЦК України передбачено, що недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. Таким чином, правовим наслідком недійсності окремого розпорядження є відсутність впливу на заповіт в цілому. Й інші розпорядження, що містяться в заповіті, породжуватимуть виникнення права на спадкування за заповітом. У тому випадку, коли недійсне розпорядження залежне (чи інші розпорядження залежать від нього), очевидно, що це обумовлюватиме недійсність заповіту повністю.
Недійсною буде також умова заповіту про позбавлення спадкоємця за правом на обов'язкову частку права на спадкування, якщо вона не відповідає ст. 1224 ЦК України та не підтверджується доказами тощо. Але недійсність окремої умови заповіту не призводить до недійсності заповіту в цілому.
Література :
1. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.
2. Васильченко В. В. Коментар та постатейні матеріали до законодавства України про спадкування / В. В. Васильченко. – Х. : Одіссей, 2007. – 480 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
