Міжнародне приватне право має важливе значення у розвитку міжнародних відносин, адже воно нерозривно пов'язано з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного та культурного співробітництва. Сучасні політичні та економічні процеси у світі характеризуються все більшим впливом двох взаємопроникних тенденцій світового розвитку: глобалізації та регіоналізації. Особливого значення регіоналізація набуває у зв’язку з процесами європейської інтеграції. Зокрема і Україна тяжіє в бік Європи, а значить має відповідати європейським стандартам, як у політичному, так і в культурному, економічному сенсі.
У контексті проблематики міжнародного приватного права, одним з найбільш актуальних є питання законодавчого закріплення його положень у систематизованому вигляді з метою запровадження найбільш досконалих нормативних засобів вирішення проблем, пов’язаних з необхідністю розмежування компетенції національного та іноземних правопорядків при вирішенні спорів, що виникають з приватно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом, або у зв’язку з ними. Питання розвитку норм та інститутів міжнародного приватного права набувають сьогодні особливої ваги на загальному піднесенні інтернаціоналізації цивільного і комерційного обігу та розвитку цивільного, сімейного, трудового і цивільно-процесуального законодавства. Також гостро постає питання економічної ефективності міжнародного приватного права у сучасних умовах. [1, с.1]
Слід зазначити, що на сьогодні МПрП опинилося перед низкою доволі складних завдань і суперечностей, що дає змогу говорити про його справжню кризу. В основу цієї кризи покладено низку невирішених не лише теоретичних, але й суто практичних проблем, пов’язаних головним чином з колізійним методом, який, як і раніше, є головним методом МПрП. Головним досягненням МПрП є той факт, що за допомогою його колізійних норм державам вдалося значною мірою подолати «юридичний нацiоналізм», який проявлявся у замкнутості національних правових систем і підпорядкуванні всiх правовідносин з іноземним елементом виключно закону країни суду (lex fori). У цей час практично всі держави світу дають змогу застосування до цивільних правовідносин з iноземним елементом не лише національного, але й іноземного права. [1, с.1]
Ще одним важливим досягненням у сфері МПрП слiд також вважати укріплення такої колізійної засади, як принцип автономії волі (lex voluntatis), який дає змогу сторонам зовнішньоекономічної угоди самостiйно вибирати право, що підлягає застосуванню до цiєї угоди. По суті, цей колізійний принцип є своєрідним свідченням демократичності МПрП.
По-перше, під терміном міжнародне приватне право розуміють систему юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом». Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.
Можна стверждувати, що міжнародне приватне право пройшло тривалий шлях розвитку, впродовж якого виникали правові інститути, такі як проксенія, школи глосаторів, постглосаторів, статутаріїв, які зробили свій внесок у розвиток МПрП. В наш час ніщо не стоїть на місці, все змінюється, тому необхідні нові підходи та методи міжнародно-правового регулювання, які зможуть забезпечити більш ефективне функціонування МПрП. [2, с.20]
Серед джерел МПрП виділяють: національне законодавство, судову та арбітражну практику, міжнародний звичай, міжнародні догвори, акти міжнародних організацій.
Також слід зазначити, що впродовж еволюції МПрП змінювались і принципи, напириклад спочатку домінували загальновизнані принципи, які склалися історично і становлять основу міжнародного приватного права, до таких відносяться: територіальний, персональний принципи. З плином часу традиційні принципи доповнюються новими, які відображають потреби сучасного суспільства, є досконалішими та краще регулюють приватно-правові відносини з іноземним елементом, наприклад lex patriae – закон громадянства, lex voluntatis – автономія волі та ін. [3, с.11], [4, с.15].
Джерела:
1. Ануфриева Л.П. Международное частное право : в 3-х т. Том 1 : Общая часть : Учебник / Л.П. Ануфриева. — М. : Издательство БЕК, 2002. — 288 с.
2. Бабаев М. X. Междунар. отношения и международное право: учеб. / М.Л. Бабаев. – М. : Право, 1981.— С. 117.
3. Богуславский М.М. Международное частное право : Учебник / М.М. Богуславский. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Юристъ, 1999. — 408 с.
4. Бужигаева Т. Е. Международное частное право : Учеб. пособ. / Т. Е. Бужигаева. – М. : Высш. шк., 2005. – 167 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
