Згідно із ст. 168 ККУ передбачено відповідальність за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя). Відповідно до ч.2 ст.168 ККУ, ознаками, що обтяжують відповідальність є вчинення такого діяння службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що його вчинення може призвести до родинних конфліктів, до розриву сімейних відносин, спричинити серйозну моральну травму усиновленому. На сьогоднішній день є дуже поширеним таке явище, як усиновлення дитини. Зазвичай, дітей усиновляють люди, які внаслідок певних обставин не можуть мати своїх дітей, або трапилась певна ситуація в результаті якої батьки залишилися без дитини( смерть в результаті нещасного випадку або через хворобу, умисне вбивство). Приймаючи дитину в сім'ю як рідного сина чи дочку, в більшості випадків усиновлювачі бажають, щоб оточуючі, і в першу чергу дитина, не знали про факт усиновлення. Насамперед, перед тим як усиновити дитину майбутні батьки психологічно працюють над собою задля того, щоб така дитина ніколи не була чужою, а назавжди стала рідною ніби ніякого усиновлення не було. Якщо дитина зовсім мала (до 3 років), вона не може повністю усвідомлювати і пам’ятати себе в цьому віці, а отже вона до кінця свого життя може не знати, що була усиновлена. Дана стаття ККУ коментується так, що суб’єктивною стороною цього злочину є прямий умисел. Його можна розглядати в контексті корисливого мотиву, а саме отримання грошей за мовчання. Не рідкість, коли працівники дитячих будинків за своїми переконаннями намагаються з’явитись в житті усиновителів через деякий проміжок часу з метою отримання грошей за нерозголошення такої інформації саме дитині. Батьки дуже часто опиняються в такому становищі, коли іншого виходу із ситуації немає і вони повинні віддати такі гроші задля стабільного психічного стану своєї дитини та уникнути саме психологічних травм. Також існують випадки, коли дітей забирають у батьків, або окремо у батька чи матері в результаті позбавлення останніх батьківських прав. Спливає час і біологічні батьки проявлять велике бажання поспілкуватися зі своєю дитиною, що також може призвести до психічних проблем, незважаючи на вік, доросла то людина, чи підліток. Хоча вважається, що самий важкий вік в період розвитку особистості- це підлітковий, тому інформація, отримана від таких біологічних батьків може призвести до тяжких наслідків.
Дана ситуація також розглядається Сімейним Кодексом України. СКУ надав право братам та сестрам усиновленої дитини знати про її нове місце проживання, якщо усиновлення щодо останньої не було таємним. Напевно, таке беззастережне надання права братам та сестрам усиновленого на розкриття таємниці усиновлення є не дуже обачним. Тому, напевно, на практиці застосування цієї норми кодексу не завжди буде мати позитивний результат як для усиновленого, так і для його братів та сестер.
Враховуючи вищесказане, можна зробити підсумки, а саме: важливим питанням у законодавстві необхідно передбачити такі заходи цивільно-правової відповідальності осіб, які розголошують таємницю усиновлення, як відшкодування моральної шкоди особам, які постраждали від розголошення. Більш того, необхідно удосконалити процедуру усиновлення та зробити її не частково таємною, а повністю, що не зможе призвести до негативних наслідків у майбутньому та унеможливіть зловживання правом службовими особами.
Література:
1. Кримінальний кодекс України
2. Науково- практичний коментар до ст. 168 ККУ.
|