Згідно із ст. 409 ККУ передбачено відповідальність за ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 409 ККУ ознаками, що обтяжують відповідальність є відмова від несення обов'язків військової служби та діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Злочин, передбачений ст. 409 КК України, належить до найнебезпечніших посягань на порядок несення або проходження військової служби. Вчиняючи його, військовослужбовець тим самим злісно порушує військову дисципліну, вимоги Військової присяги і статутів Збройних сил України щодо чесного і добросовісного виконання обов’язків військової служби. При цьому військовослужбовець добивається здійснення свого наміру ухиленням від несення обов’язків з військової служби, вдаючись до різноманітних форм обману військового командування, або демонстративно відмовляється від несення обов’язків з військової служби.
Безпосереднім об’єктом такого злочину є порядок проходження військової служби. Ухилення чи відмова від несення таких обов'язків передбачає ухилення чи відмову від несення військової служби а) взагалі, назавжди, б) протягом певного терміну, в) постійно або тимчасово - у певній військовій частині (підрозділі) на певній території (місцевості), у певному військовому формуванні, роді військ, під час надзвичайного чи воєнного стану, військового конфлікту чи бойової обстановки, в умовах тривалого закордонного відрядження. Самокалічення - це штучне покалічення самому собі будь якого органу чи тканини тіла, порушення їх функцій, викликання якого- небудь захворювання або загострення захворювання, яке вже було. Самокалічення має бути суттєвим, тобто таким, що фактично унеможливлює постійне або тимчасове несення військовослужбовцем усіх або окремих обов'язків з військової служби. Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець, зображуючи певні симптоми чи синдроми удає з себе хворого, у т. ч. перебільшує захворювання, яке у нього є насправді.
На сьогоднішній день це питання є досить актуальним, адже існує статистика, яка доводить той факт, що особи чоловічої статі готові зробити багато вчинків задля того, щоб ухилитись від несення військових обов’язків. У цьому питанні є аргументи, що доводять їх правоту, але більшість аргументів має негативний підтекст. Що стосується аргументів «за» небажання нести військові обов’язки з боку військовослужбовців, то, насамперед, це прогалини в зовнішній і внутрішній діяльності Голови держави, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил України, статус якого закріплений Конституцією та іншими НПА. На думку багатьох вчених, сучасні країни розвиваються в досить сприятливих умовах і мають той соціальний, економічний і політичний рівень, що унеможливлює заздалегідь виникнення обставин, за яких настане необхідність несення військових обов’язків. Конституції всіх країн проголошують права і свободи людини- найвищою соціальною цінністю, які держава повинна захищати та дбати про неможливість порушення цих прав і свобод. А наявність такої статті в Кримінальному кодексі нашої країни, що має також своє закріплення і в Конституції свідчить про те, що настання обставин, що вимагають проходження і несення військових обов’язків дуже імовірні. Що стосується іншого аспекту, то не виключають таку можливість, коли військовослужбовець може вчинити самокалічення, наприклад з метою інсценування нападу на нього й одержання заохочення. Я вважаю, що до норм, які потребують вдосконалення можна віднести ст. 409 ККУ і додати варіанти проходження альтернативної військовій служби і несення військових обов’язків, а також посилити відповідальність Голови держави за допущення на території країни військових конфліктів, що тягнуть за собою необхідність введення воєнного і надзвичайного станів, а також активне залучення осіб до проходження військової служби, що не є ординарним явищем для суспільства 21 століття.
|