Сучасний період розвитку України супроводжується зростанням зацікавленості суспільства у минулому як важливому способі розуміння проблем сьогодення. Зокрема, Велика Вітчизняна війна та нацистська окупація суттєво вплинули на подальший духовно-емоційний та політико-правовий розвиток українського суспільства та держави. Нацистська пропаганда, як ефективний метод ведення психологічної війни проти окупованого населення, виявилась і дієвим засобом формування правової свідомості українців у специфічних умовах «нового порядку».
Серед дослідників проблеми особливостей формування правосвідомості в умовах тоталітаризму немає єдиної думки щодо визначення чинників і форм прояву деформації відповідного явища. Загальне наукове обгрунтування деформації правосвідомості знайшли відображення у роботах О. Данильяна, Ю. Калиновського, О.Скакун, М. Требіна та ін. Незважаючи на те, що вивченням цього соціально-правового феномену займалось не одне покоління науковців, чіткої конкретизації понять «правосвідомість» та «деформація правосвідомості» і досі немає. Відсутні і змістовні напрацювання у контексті проблематики форм прояву деформації правосвідомості в умовах специфічної антиправової реальності періоду нацистської окупації. З огляду на це, проблема впливу нацистської пропаганди на правосвідомість українців залишається актуальною та потребує подальшого теоретико-правового дослідження.
Як уже зазначалось, юридична категорія «правосвідомість» має безліч варіантів сучасного трактування. Це, певною мірою, обумовлено наявністю філософської, юридичної, соціально-політичної та моральної складових змісту категорії. Зокрема, О.Скакун трактує поняття правової свідомості як систему ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом [12, с.145]. У рамках такого підходу правосвідомість є ідейним вираженням об'єктивних суспільних відносин.
Світові війни ХХ століття, економічні та соціальні кризи, панування тоталітарних режимів та, разом з цим, утвердження пропаганди як засобу впливу на свідомість, призвели до викривленого деформованого відображення суспільством правової реальності. Деформація (від лат. «спотворення») правової свідомості - це явище, що характеризує викривлене розуміння цінності права і виражає негативне ставлення до законності і правопорядку.
На думку Ю.Дмитрєнко, деформація правової свідомості - це негативне соціально-правове явище, що характеризує такий стан правосвідомості, коли у його носіїв є певні погляди, ідеї, подання, які перекручено відбивають правову дійсність і виражають негативне відношення до права, правосуддя та законності [5, с.431]. Таким чином, як складне суспільне явище, деформація правової свідомості детермінована негативними процесами соціального середовища і впливає на суспільну поведінку в цілому.
На підставі аналізу наведених вище дефініцій «правосвідомості» та «деформації правосвідомості» доцільно виокремити проблему детермінації деформації правосвідомості. На думку Л.Куренди [10], серед основних причин деформації правової свідомості є зміна політичних та правових переконань у масовій свідомості, що була спричинена конфліктом між старим та новим суспільним порядком. У такому контексті деформація правосвідомості проявляється у викривленні її раціонально-ідеологічних, емоційно-психологічних і поведінкових компонентів.
Негативні радикальні зміни у суспільній правосвідомості відбулись під час становлення та розквіту тоталітаризму. Сутність тоталітаризму полягає не стільки в особливій формі державного устрою, скільки в обсязі управління - цей обсяг стає всеохоплюючим. Це означає, що при тоталітарному режимі не закон регулює суспільні відносини, а партійні чи вождистські накази. При тоталітаризмі законослухняна поведінка досягається жорстким державним тиском. Як справедливо зазначає Ю.Калиновський, «це законослухняність зі страху» [8, с.218].
Науковець О.Данильян виділив характерні риси тоталітарної правосвідомості. До них автор відносить ідеологізацію, міфологізацію, масовізацію, варваризацію, маргіналізацію, атрофію (деградацію), стандартизацію суспільної правової свідомості. О.Данильян приходить до висновку, що сталінська диктатура породила масову тоталітарну правосвідомість українців, яка в умовах нацистської окупації зазнала ще більшої деформації – від правового інфантилізму до тотального нігілізму та сприйняття права як караючої сили. Фактично це і є типові риси так званого контрольованого «тоталітарного натовпу», який сприймає всі дії влади беззастережно, некритично.
Тоталітарний режим обумовлює процес так званої «масовізації» свідомості суспільства. Масова свідомість відкидає ідею особистої свободи, натомість культивується колективне, безособове. Людина у такому суспільстві розглядається лише як засіб у досягненні колективної мети – чи то державно-партійної, чи то класової, чи то національної.
Під поняттям «масовізація» суспільства, зокрема, Х.Арендт розуміє «руйнування соціальних зв'язків і появу соціально-атомізованої маси, що є крайнє деіндивідуалізованою» [2, с.354]. Тобто, «людині маси» притаманні колективний розум, цінності та потреби. Правосвідомість тоталітарного суспільства набуває відповідних рис «масовізації». До сутнісних рис масової правосвідомості ми відносимо: одновимірне моністичне сприйняття правової реальності, знецінення конституційних прав і свобод, гранична політизація та ідеологізація правової системи; сприйняття державного терору та репресій як об'єктивної необхідності. Суспільство у тоталітарних державах визнає пріоритет волі владних інститутів над законом. О.Данильян з цього приводу зазначає, «право, що відокремлено від обов'язків, перетворюється у свою протилежність – привілеї, а обов'язок, який відокремлений від права, трансформується у поневолення даної особи на користь, зокрема, державних інституцій [4, с.121]. Тому масова суспільна правосвідомість, яка може виправдовувати будь-які злочини заради колективної мети – в ім'я «світової революції» чи розширення «життєвого простору», суперечить самій природі права. Вона є по своїй суті глибоко деформованою.
Деформація масової суспільної правосвідомості полягає у викривленому, зазвичай негативному, індиферентному чи ідеалізованому сприйнятті діючого права тоталітарного режиму. Відповідно, такому типу деформованої правосвідомості будуть притаманні наступні ознаки:
- є однією з форм вираження тоталітарної правової культури;
- є системою почуттєвих (психологічних) і мислених (ідеологічних) образів, що мають викривлену комунікативно-вольову спрямованість;
- усвідомлення суспільством цінностей та потреб, що будуть відображати колективну волю мас, масові настрої та масову поведінку (маса або маси розглядаються як соціальний суб'єкт);
- некритичність мислення мас, схильність до маніпулятивного впливу;
- у системі правопорядку може розцінюватись як дисфункція суспільної поведінки, що тягне за собою правові наслідки.
Дисфункція поведінки мас, в умовах панування тоталітарного режиму, як правило, проявляється у таких формах: конформізм (пасивне дотримання норм права, пристосування до специфічної тоталітарної правової реальності); маргінальна поведінка мас (вважається правомірною, але знаходиться на межі з асоціальними діями); асоціальна неправомірна поведінка (поведінка, що суперечить закону й праву і здатна завдати шкоди правам і інтересам особі чи суспільству в цілому). Варто уточнити, що деформація правосвідомості не завжди має прояв у поведінці мас. Але це завжди негативні зміни у ідеях, настроях та почуттях суспільних мас, що потенційно можуть призвести до неправомірної поведінки.
В умовах Другої світової війни та нацистської окупації українських земель, коли загальнолюдські цінності та правові ідеї зазнали системної кризи, деформація суспільної правосвідомості стає цілком закономірним явищем. Одним із ефективних та універсальних засобів впливу на суспільну правосвідомість стає пропаганда. Науковці Г.Джууэтт та В. О'Доннел запропонували досить ємне трактування поняття пропаганди: «це умисні, систематичні спроби змінити сприйняття, маніпулювати пізнанням та спрямовувати суспільну поведінку для досягнення реакції, яка веде до поставленої цілі пропагандиста» [6, с.22]. Пропаганда не змушує, а тільки переконує, маніпулює мотиваційною сферою поведінки людей. Пропаганда уніфікує мислення, оціночні судження та реакції людей, перетворюючи суспільство на у монолітні маси, яким притаманна деформована правосвідомість та тоталітарна культура.
Тоталітарна ідеологія поглибила процеси масовізації суспільства, його культури та правосвідомості. Правова ідеологія нацистів постулювала: «Закон не може суперечити інтересам народу і Райху. Народ – це фюрер. Фюрер – це і є закон». Фактично, нацистська тоталітарна правова система базувалась на принципі фюрерства - «законом є те, що фюрер визначає як «закон». Правове поняття «народ» обмежувалось окремою національною групою, яка оголошувалась вищим суб'єктом правовідносин і справжнім носієм владного суверенітету. Правовий статус «особистості» розглядався як похідна від статусу основного соціально-правового суб'єкту. Тобто, нація (народ) має право визначати права і обов'язки кожної особистості. У «Майн Кампф» А.Гітлера зазначається: «Людина належить у першу чергу не самій собі, а своєму народу, адже саме народ визначає місце людини у житті» [14, с.225].
Отож, нацисти повністю відмовились від таких концептуальних понять традиційної європейської теорії права як «особистість», «суб'єкт права», «правомірність», «правоздатність», заміняючи їх новими псевдо юридичними катего ріями – «повноцінні і неповноцінні суб'єкти права», «право раси», «право імперського народу», та ін. Виходячи з даної політико-правової доктрини, ідея виключного права німців арійської раси розширювати етнічний (Deutschtum) та життєвий (Lebensraum) простори стала «законним» підгрунттям для загарбницької політики на окупованих територіях.
Будь-яка пропаганда розрахована на ініціювання практичної діяльності. Пропагандисти сприяли встановленню комунікативного контакту з місцевим населенням, спонукаючи їх на активну співпрацю. Без такого співробітництва окупаційна система не могла тривалий час залишатись дієздатною. Комплекс взаємовідносин в усіх сферах життя між окупантом та окупованим населенням є сутністю явища колабораціонізму.
Наслідком впливу нацистської пропаганди на правосвідомість українського населення стала злочинна співпраця цивільного населення в умовах окупації. Прикладом злочинної колаборації є діяльність загонів української допоміжної поліції та батальйонів «шуцманшафту», які брали участь у диверсійних операціях проти радянських партизан та проводили розстріли та катування людей. До того ж, вагомим проявом деформації суспільної правосвідомості є реалізація нацистської пропагандистської кампанії українськими агентами спецслужби «Вінета» міністерства народної просвіти і пропаганди Райху. Окрім поширення злочинних ідей нацизму, расизму та антисемітизму, популяризації окупаційного законодавства, агенти проводили розвідувальні та вербувальні операції в інтересах Райху.
Таким чином, нацистська пропаганда мала сильний негативний вплив на правосвідомість українського населення. Пропаганда стала засобом деформації суспільної правосвідомості. Поширеними формами прояву деформації правосвідомості стали: правовий нігілізм - зневіра у радянській правовій системі та водночас заперечення соціальної та моральної цінності законів окупаційної влади; правовий конформізм - через корисливі чи пристосуванські мотиви пасивне прийняття ворожої окупаційної влади, безапеляційне визнання встановлених законів, норм та правил поведінки;, правовий інфантилізм - низька правова соціалізація, відсутність оцінного правового мислення, що стали притаманними для українців ще за часів сталінської диктатури; правова індиферентність - відсутність інтересу до соціально-правової дійсності, терпимість до масових злочинів окупантів, зокрема розстрілів місцевого населення, депортації та ін.; правовий ідеалізм -ідеалізація нацистського законодавства та окупаційної політики Третього Райху, що була викликана сподіваннями українського народу на можливість самостійного державотворення, зокрема у перший рік окупації; правове переродження - готовність до прямого свідомого порушення закону.
Література:
1. Данильян О. Деякі проблеми формування правової культури в сучасній Україні / О.Данильян // Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку. – К., 2009. – С. 8-10.
2. Дмитрієнко Ю. Актуальні аспекти української правосвідомості як категорії правознавства / Ю. Дмитрієнко // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг : зб. наук. праць. – Харків : ХДУХТ, 2007. – Вип. 2 (6). – C. 430–436.
3. Калиновський Ю. Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність: Монографія / Ю.Калиновський – Харків: Право, 2008. – 288 с.
4. Куренда Л. Сучасні причини деформації професійної правосвідомості юриста / Л.Куренда // Наук.вісник Херсонського держ.ун-ту. Серія: юридичні науки. – 2013, - Вип.3. – С.29 – 33.
5. Требін М. Правовий нігілізм як українська реальність / М.Требнін // Четверта наукова конференція Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 16-17 квітня 2008 року: Матеріали конференції. – Х.: ХУ ПС, 2008. – С. 249-250.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
