У світлі сучасних реформаційних процесів, що відбуваються в Україні, надзвичайно важливим постає реформа українського законодавчого органу – Верховної Ради України. Спробуємо розглянути доцільність, тенденції та основні сфери реформування українського законодавчого органу. Слід зазначити, що дана проблема існує рівно стільки, скільки існує Верховна рада, однак лише зараз, вона справді отримала шанси на вирішення. У час, коли Україна остаточно обрала європейський напрям у всіх сферах суспільного життя, гостро постає питання уніфікації законодавства, державних органів та політично-правової системи в цілому до європейського зразка. Усе активніше перспективу реформування обговорюють у самому парламенті. Не складно здогадатися, що з вітчизняного законодавчого органу хочуть зробити такий собі європейський аналог.
Для реалізації цієї ідеї парламент Європейського союзу у вересні 2015 року прислав до України свого президента Пета Кокса. Досвідчений європейський політик очолив місію з реформування Верховної ради України. Серед його безпосередніх завдань було дізнатися чи доцільна така реформа взагалі та в разі потреби підготувати так звану «дорожню карту» реформ. Що цікаво, народні депутати України неохоче сприйняли цю ідею та дуже невпевнено взяли участь у важкому процесі реформування законодавчого органу. Навіть на зустріч із Петом Коксом майже ніхто не прийшов. Попри таку своєрідну депутатську гостинність, досвідчений європейський політик з усією відповідальністю поставився до свого завдання. Вже через пів року (в лютому 2016 року) від імені Європейського парламенту було опубліковано документ під назвою «Доповідь та дорожня карта, щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної ради України». Слід зазначити, що серед співавторів доповіді та дорожньої карти найкращі фахівці Європейського парламенту[1].
Серед них члени Генерального Директорату зовнішньої політики Союзу, інновацій та технологічної підтримки, комунікацій, планування та координації законодавчої роботи. Тож вважаю за потрібне розглянути рекомендації фахівців із світовим іменем. Однак спочатку, слід відповісти на питання чи потрібна така реформа взагалі. Європейські фахівці прийшли до однозначного висновку – так, потрібна! І чим швидше, тим краще для нашої держави в цілому, адже від ефективності роботи законодавчого органу безпосередньо залежить якість самого законодавства, а від нього залежить уся ефективність держави, насамперед як налагодженого механізму, що якісно виконує всі свої численні функції[2]. А серед них: захист прав і свобод людини й громадянина, захист територіальної цілісності, правопорядку, світового порядку тощо. А ефективність українського парламенту, на жаль, під великим сумнівом.
Цю думку розділяють як українські, так і європейські експерти, звичайні українці. Більшість громадян чекають від реформи одного – скорочення, а то й повної ліквідації пільг для депутатів. Під час моніторингу стилю життя та матеріального становища більшості народних обранців, стає зрозумілим те, що цей погляд є цілком природним з точки зору звичайних людей[3]. І справді, на думку стороннього спостерігача безліч безкоштовних поїздок, гарем помічниць, службове житло, автомобілі, приймальні, премії за рахунок держави є тягарем для кожного українця. Але експерти стверджують – такий радикальний підхід до депутатських пільг призведе в першу чергу до зростання корупції та неможливості повноцінного виконання своїх обов’язків. Безперечно питання дискусійне, та народні обранці з радістю використовують ці аргументи проти таких народних ініціатив. Тож, хоча й певні зрушення в питаннях депутатських пільг відбуваються (наприклад законопроект номер 1075, ухвалений 28. 02.2014), однак серйозних зрушень очікувати не варто. На думку фахівців, першочергового реформування потребують апарат ВРУ, парламентські фінанси та регулювання роботи депутатів.
Єдине питання, в якому безсумнівно сходяться думки експертів і звичайних українців - це необхідність скорочення кількості народних обранців. І справді, коли населення нашої держави складало 52 мільйона, існування 450 депутатів ще можна було вважати доцільним. Однак зараз, за найоптимістичнішими підрахунками, населення України складає трохи більше 35 мільйонів. А кількість депутатів незмінна. А ось політексперт Петро Олещук стверджує, що кількість народних обранців мало що вирішує. «Від того буде в нас 450 депутатів або 200, двопалатний парламент або однопалатний, нічого суттєво не зміниться» - стверджує експерт, і в той же час наголошує на невідкладності реформування системи парламентських фінансів. У даному питанні, він все ж згадує й депутатські пільги й надбавки, але в контексті загального скорочення витрат на утримання апарату депутатів, комітети та інші інституції. Петро Олещук вважає, що утримання ВРУ зараз обходиться надто дорого і такий підхід до фінансування державного органу є радянським атавізмом.
Основною проблемою фахівець називає відсутність важелів тиску на парламентарів. Це призводить до нахабства й безкарності народних обранців. Добре відомі випадки, коли окремі депутати не з’являються на робоче місце роками або сплять у сесійному залі. Непоодинокі випадки бійки між слугами народу. Такі факти є неприпустимими. Ця проблема викликала відповідне занепокоєння комісії Європарламенту. Вихід із ситуації вони знайшли в розробці та інституалізації так званого Кодексу народного депутата. І якщо запровадження звичайних корпоративних норм можна піддати сумніву, то передбачений європейцями механізм контролю та похідна від нього відповідальність безперечно дієві. Голова ВРУ повинен мати владу відсторонити депутатів за поведінку, що має ознаки насильства або спрямована на зрив роботи ВРУ. Крім того необхідно розглянути можливість фінансових стягнень. Загалом вивчаючи рекомендації місії Європейського парламенту, що були затверджені постановою ВРУ від 17 березня 2016 року «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України», можна стверджувати, що всі аспекти реформи визначені й довершені. Необхідно гарно попрацювати, щоб відшукати хоча б якусь прогалину[4,C.100]. Серед рекомендацій, окрім згадуваних, слід виокремити найважливіші. Перехід до електронного парламентаризму, зокрема впровадження цифрового документообігу. Це значно підвищить прозорість і ефективність парламентських процесів. До рекомендацій щодо прозорості та відкритості ВРУ також віднесли забезпечення коментування законопроектів звичайними громадянами (насамперед в мережі Інтернет), визначення каналів донесення інформації за допомогою онлайн платформи, а також залучення незалежних медіа. Малий коефіцієнт ухвалених рішень буде значно збільшений запровадженням прийняття рішень більшістю присутніх при наявності кворуму (а не необхідної більшості конституційного складу). Відсутність злагоджених дій різних політичних сил урегулюється створенням окремого підрозділу з питань міжпартійного діалогу. Щодо взаємодії виконавчої та законодавчої влади, а саме Кабінету Міністрів України та ВРУ, рекомендується в структурі ВРУ скоротити кількість комітетів до 20 (найважливішим є не факт скорочення, а чітке співвідношення їх до сфер відповідальності міністерств). Ще одним нововведенням має стати щорічна розробка кожним комітетом плану здійснення нагляду за виконавчою гілкою влади[5,C.51]. Це дозволить здійснювати контроль системно, а не ситуативно. Отже, вивчивши ідеї звичайних українців, досвідчених фахівців та європейських політиків, можна стверджувати, що реформа Верховної Ради України необхідна. До того ж у вигляді рекомендацій місії Європейського парламенту, вміщених у 52 ґрунтовних та вичерпних пунктах затверджених самою ВРУ, ми бачимо готову якісну дорожню карту для такої реформи, що дісталася нам задарма. Лишається питання: чи здатні ми виконати її та змінити наше життя та життя нашої держави?
Література:
1. Доповідь та дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України// http://www.europarl.europa.eu/…/201603…/20160301RES16508.pdf
2. Стаття Яни Полянської в інтернет-виданні "Радіо Свобода" "Хворий парламентаризм: чому реформи так важко проходять через Верховну Раду" //https://www.radiosvoboda.org/a/28538419.html/.
3. Стаття Анастасії Оратовської в інтернет-виданні "Слово і діло" "Чи потрібна Україні реформа Верховної Ради?"// https://www.slovoidilo.ua/2015/09/15/stattja/polityka/chy-potribna-ukrayini-reforma-verxovnoyi-rady
4. Хаустова М.Г. Механизм модернизации та критерии ефективности правовой системы// Журнал «Legea și viața» ("Закон и Жизнь") Республика Молдова–– №12, 2016. –C. 98-101.
5. Хаустова М.Г. Міжнародні стандарти в контексті євроінтеграційних процесів в Україні// Вісник Академії правових наук України.– №2(89).–2017.–C. 48-57.
__________________________
Науковий керівник: Хаустова Марина Геннадіївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
